Чіпка виріс «безбатченком», «байстрюком». Рано він почав відчувати несправедливість. Сільські діти насміхалися, не приймали до гурту. Коли підріс, пішов у найми. Сім'я жила у страшних злигоднях та нестатках.Від природи чулий до людського горя, обдарований і діяльний, Чіпка наділений розумом і великою внутрішньою енергією. Якщо йому на життєвому шляху доводиться спотикатися і падати, то причиною цього стають не вроджені якості, а нестерпні соціальні умови.<span>Чіпка належить до тих сильних натур, які не зносять у покорі гніт, а повстають і борються проти будь-якої несправедливості.
</span>Максим не був кріпаком, проте «бунтував» проти всього, що гнітило. Мав одчайдушну вдачу, нікому спокою не було в селі від нього. Батьки віддають Максима в солдати.Душа просила волі. Солдатчина не тільки не виправила Максима, а поступово вбила все добре, що було закладено в його душі дідом Мироном. Максим стає на хибний шлях. Займається крадіжками, пияцтвом і гине безславною смертю.
Його енергія, волелюбна сила, розум не були спрямовані на захист громадських інтересів, соціальні умови не сприяли цьому.<span>Максим стає жертвою гнобительського ладу.</span>
Русалка<span> — персонаж </span>славянской мифологии<span>. Один из наиболее вариативных образов народной мистики: представления о русалке, бытующие на </span>Русском Севере<span>, в </span>Поволжье<span>, на </span>Урале<span>, в </span>Западной Сибири, существенно отличаются от западнорусских и южнорусских[1]. Считалось, что русалки опекали поля, леса и воды[2]<span>.</span>
<span><span>
Харчук Борис
Мене послали в село Вербівку агрономом. Там я жив на квартирі в старенької бабусі Олени Булиги. Вечорами ми милувалися рікою, лісом і собором за ним, дивилися на зоряне небо. Бабуся розповіла мені легенду про Планетника.
Планетник був маленьким хлопчиком, він, як усі ми, прилетів із вирію казки на свій берег.
Мати поралася на городі, він сидів на вікні й спостерігав. Ріс хлопчик, грався з телятами та ягнятами, розумів їхню мову. Навколо хати навесні розцвітали квіти. Хлопчикові дуже хотілося щось посадити, посіяти. Навесні мати дозволила йому пересадити нарцис із-під хати на город. Хлопчик доглядав його, поливав, боявся пошкодити. Якось він прийшов, а квітка розцвіла ніби з його долонь — і вони поцілувалися.
З цієї весни хлопець доглядав курчат, каченят, гусят. Жодне з них не пропало. Потім став пасти гусей. Милувався річкою, деревами, небом, намагався збагнути їхню мову. Раптом набігла хмара, а за нею пішов дощ, град. Прибіг додому — квітка нарциса була вже зламана. Малий розгнівався, підняв кулачки до неба й став проганяти хмару. І та ніби послухалася його, пішла далі.
Мати бідкалася, що побило всю городину, а хлопець після цієї пригоди надовго захворів. Довелося йти до знахарки.
Знахарка, викачуючи хворобу яйцем, здивувалася, потім стала па коліна перед хлопцем і сказала: «Краса безборонна і беззахисна у світі, а тобі її утверджувати.. . Іди... »
Поки дійшли додому, дитина була вже здорова. Серед сільських дітей він виявився найвправнішим, тому заздрісники м'ячик у нього відняли, а його прогнали. Мати, заклопотана роботою й нестатками, теж на нього накричала. От і блукав він самотою.
Уже став чередником. Дивний із нього пастух — не кричить, не галасує, худоба вся ціла, напасена. Тільки ні до кого, окрім як до берези, прихилитися.
Милувався красою лісових квітів, думав, як її зберегти. І вирішив поселити все це у своє серце. Тільки так сказав, розсунувся бузиновий кущ — і з нього вийшов дід Капуш, заввишки з лікоть, а борода в сім ліктів. Сказав, що чередник призначений йому в учні, що їх чекають великі справи. Чередник відповів, що не може кинути матір, що він любить її, навіть коли та його сварить. Капуш перестав насміхатися над хлопцем і сказав, що йому якраз і потрібні такі правдиві та вірні помічники.
Одного разу Капуш покликав чередника свистом, повів його на гірський шпиль, показав на зоряне небо і сказав, що все на землі залежить від небес, від життя сонця. І хай не боїться: мороку немає, є тільки недоступне, незвідане.
Відтоді чередник став ще задуманіший. Але жодної злої думки не було в його голові. Йому хотілося більше дізнатися про світ.
Несподівано з'явився Капуш і став розказувати про зелену книгу землі. Усі залежать від зерна: людина, звір, пташка. Краси людини без землі і краси землі без людини немає. Найвища радість людини — орати й сіяти. Сила кожного таїться в силі його душі. У лісі живуть Лісовики й Лісовки, Полісун — пастух вовків, у воді — Водяник. Земляні духи стережуть скарби землі. Літо — молода дівчина, а Зима — стара баба. Земля — найпривітніша людська домівка, і кращої не знайти. Чередник запитав, чому він усього цього не бачить, а Капуш відповів, що то через байдужість і недбальство. Треба вчитися спостерігати, все підмічати.</span></span>
1. Будьхто собі не ворог. 2. Гнів народу будь кому страшний. 3.Дечому вчилися, то дещо й знаємо. 4. Не первина – ні з чим додому! 5. Випробувана сироватка краща за бозна який кисляк. 6.Казна кому щодня неділя. 7. Хтозна в кого не проси, будь кого не перепрошуй. 8. Поганий той замок буває, котрий будь який ключ відмикає.
1. Зорі в морі у прозорій хтось розсипав у воді. (С.Черкасенко). 2. Я чекаю чогось, я притих.(В.Сосюра). 3. І жалем серце запеклось, що нікому мене згадати. (Т.Шевченко). 4. Когось на пісню раптом потягло. (Б. Олійник). 5. Мама в будь-яку погоду п’є з криниці чисту воду. (І. Січовик). 6. А той, хто чинитьказна-що, уміє взяти все нізащо й не вболівати ні за що.(П. Біба).
