Так.Вигуки — це слова, що виражають емоції та спонукання, не називаючи їх, а також відтворюють нечленороздільні звуки.
Вигуки в мові виступають замінниками речень. їхнє ж конкретне значення великою мірою залежить від контексту, ситуації. Наприклад, вигук ох: Ох як він говорив! Який був голос! (Леся Українка) — висловлює захоплення; Ох, не перед добром, ох, не перед добром вони так п 'ють (Г. Хоткевич) — передає побоювання; Ох... як ти мене злякав, хай йому иур! (Панас Мирний) — виражає переляк; Ох, Боже, Боже, трошки того віку, а як важко його прожити (М. Коцюбинський) — відтворює почуття досади, невдоволення.
За значенням вигуки поділяються на емоційні, спонукальні, застиглі формули спілкування та звуконаслідувальні слова.
Емоційні вигуки виражають почуття, настрій, переживання, стан людини, її ставлення до різних явиш дійсності: о, ой, ох, ох, ех, ай, ух, ой лишенько, ой леле, ґвалт, тьху, тю, фу, иур йому, овва, от тобі й на, отож то й є, де ж пак, слава Богу, боронь Боже.
Спонукальні вигуки виражають наказ, спонукання або слугують засобом привернення чиєїсь уваги, впливу на поведінку тварин: геть, годі, ну, цить, тсс, гайда, ануте, анумо, гей, огей, агов, алло, но, вйо, соб, цабе, тпру, гиля, агуш, а киш, киць ціп-ціп, паць-паць.
Застиглі формули спілкування виражають привітання, пробачення, подяку, побажання, божбу, прокльон, лайку тощо: добридень, спасибі, до побачення, на добраніч, дякую, будь ласка, прошу, пробачте, вибачте, даруйте, прощайте, щасливо, їй-богу, чорт би його взяв, к чорту, хай йому біс.
Звуконаслідувальні слова відтворюють різні звуки природи, тварин, машин тощо: ку-ку, кру-кру, кукуріку, ках-ках-ках, гав-гав, му-у-у, тьох-тьох-тюї, тік-так, дзень, брязь, бах, ш-ш-ш.
Серед.......понаставлені,понакривані,бочки меду... .Пий,душе, їж,душе,чого... .А людей,здається,півцарства прийшло:і старі,і малі,і пани багаті,і старці убогі.
Дурень.......кораблі,спустився в царя перед вікнами-повиходили... .
Цар...і каже лакеєві:
Піди,спитай,хто там...!
Лакей пішов,подивився,приходить до царя.
-Якась,-каже,-мужва обідрана!
Осінь. Вона тихо і непомітно піді йшла до нашого Дніпропетровську. Ми зразу відчули її прохолодний подих.Дерева стоять в тривожні задумі. Ось кремезні дуби , мов вартові. Осінь не торкнула їх своїм пензлем, але листя дуба якось по-особливому дзвенить, як бляшане. На березах ледь пожовкли листочки. Лиш ялини стоять пишні та зелені.Ми підійшли до нашої річки. Вода в ній темна. А по її холодному плесу, мов золоті кораблики, пливуть кленові листочки. Над річкою схилилась горобина. Жовті листочки весело тріпотіли на вітрі, а кетяги ягід ще жовті, бо не було морозу, від якого вони червоніють.<span> Прощаємось з красою осіннього Дніпропетровська.Коли я повертаюсь до дому, під ногами шарудить килимок першого опалого листя. Хороше, урочисто, і трішечки казково.</span>