<span>У сухих і тінистих лісах мешкає лісова красуня – білочка. Іноді її можна зустріти у затишних фруктових і горіхових садах та привітних міських парках. Хутро в білочки дуже густе та пухнасте. В шубці звірка поєднуються три кольори: червоно-рудий, попелясто-сірий і білий. Спинка та голівка білочки руді, боки сіренькі, а черевце - біле. Лапки в неї короткі з добре розвиненими пальчиками, міцними і цупкими. Завдяки гострим кігтикам тваринка швидко пересувається стовбурами дерев, легко чіпляється за гілки. Зуби у білочки міцні і гострі. Вони легко розгризають найміцніші горіхи. Білочка має цікаві звички. На землю спускається неохоче, хіба що за подарунками. Більшу частину свого життя вона проводить на деревах. Там вона і відпочиває. Вдача у рудої красуні добра: щодня білочка насолоджується смачною їжею та безтурботно мандрує по гілках дерев. Інді білочка бере в лапки горіх або жолудь, бігає з ним якийсь час, а потім закопує його в мох або в землю. Це приклад передбачливості і запасливості. Із їжі білка любить горіхи, але також полюбляє всіляке насіння, зерна, бруньки, гілки, ягоди, молоді пагони, гриби, ну і звичайно, вміст шишок хвойних дерев. Більш за все білочці подобається зустрічати на своєму шляху допитливих людей, які її фотографують та частують смачненьким. </span>
<span>Бабусю, голубонько, скажи мені щиру правду
!Привітай же, моя ненько, моя Україно.
Чого, батьки, сумуєте?
Ідіте, сини, погуляйте, пошукайте долі!
Пливи, пливи, моя доню, Дніпром за водою.
Любітеся, брати мої, Україну любіть.</span>
Цей стілець дуже зручний.
Його кролик був косий, а ще трохи кульгавий.
Мама купила мені новий рюкзак.
Я викинув одноразовий стаканчик у смітник.
Наш новий учитель української мови дуже цікаво пояснює тему.
Дієпирслівник — особлива незмінна форма дієслова, що позначає додаткову дію або стан, яка супроводить іншу, основну дію.
Дії, названі дієсловом-присудком (основна) та дієприслівником (супровідна) виконуються однією й тією особою або предметом-підметом: Там рідну пісню слихав я, завмерши (М. Рильський ). Зорі мерехтіли падаючи (Григорій Тютюнник).
У реченні дієприслівник найчастіше пов'язаний із дієсловом-присудком і є обставиною: Усяка пташечка, радіючи, співала (Л. Глібов). Ваблять, усміхаючись луки (Олександр Олесь).
Дієприслівники відповідають на питання <em>що роблячи?</em> (кажучи, наздоганяючи) та <em>що зробивши?</em> (сказавши, наздогнавши).
Дієприслівник має ознаки дієслова (час і вид) та прислівника (незмінність, залежність від дієслова-присудка, значення обставини).
Вид дієприслівників залежить від виду дієслова, від якого їх утворено: терпіти — терплячи (недоконаний вид); витерпіти — витерпівши (доконаний вид).
Дієприслівники теперішнього часу означають другорядну дію, що відбувається одночасно з основною: Данило мчить, не оглядаючись (Марко Вовчок).
Дієприслівники минулого часу позначають другорядну дію, яка передувала основній: Розігнавшись, стрибнув Петро (П. Куліш).
Дієприслівник — незмінна форма дієслова, тому він не має закінчення: записуючи, записавши.
У кінці дієприслівників після ч, ш завжди пишуть літеру и: розказуючи, сказавши.
