Іван Федоров відвідував монастирі, спілкувався з різними вченими для підготовки до друку <span>«Апостола»</span>
1. Ніч перед дуелем.
2. Творчі муки Федька Котигорошка або серенада.
3. Надсилання листа до редакції
4. Відповідь з релакції.
5. Перше побачення.
6. Вітьку Горобця й Петра Білого обвели навколо пальця.
7. Дуель між Вітьком і Петром.
8. Арешт.
9. У Вітьки ростуть крила.
10. Дарунок.
11. Турецький охотник.
<span>Великий син українського народу,
геніальний поет, мислитель, революціонер-демократ Тарас Григорович
Шевченко, як художник займає одне із самих почесних місць в українському
образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із перших художників, які
прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму
в українському мистецтві. Загальновідомо, що Шевченко був одним із
зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві.
Сам він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного
зображення.
Обдарований від природи хлопчина рано відчув
тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою
радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і у
гостях. Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї
хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець
любив зображувати птахів, звірів, людей. Коли юний художник намалював
п’яного дяка, то був ним покараний.
Бажаючи оволодіти мистецтвом
живопису, він звертається до шляхетних дяків-живописців, які в
основному заставляють прислужувати їм. Талант художника проявився рано,
значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби
припадають на 1836-1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до
нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка” датований
самим автором ще 1830році. З цієї юнацької роботи і розпочалась
творчість видатного художника.
У лютому 1831 року на
вулицях столиці Російської імперії – Петербурга з’явилася валка
втомлених людей. Один хлопчина звертав на себе увагу тим, що незважаючи
на зимову пору, був майже босий. На одному чоботі підошва відпоролася і
була прив’язана мотузкою. Це був кріпак поміщика Енгельгарда Тарас, який
разом з іншими прибув до столиці. У Петербурзі доля Шевченка круто
змінилась. Пан вирішив мати власного кваліфікованого майстра і 1832 року
він віддав Шевченка у майстерню на навчання до одного з кращих
художників-ельфрейщиків В.Ширяєва, законтрактувавши його на чотири роки.
Перші спроби в цьому напрямі були невтішні, однак справжнє систематичне
навчання почалося в майстра і це подобалось Тарасу. У 1836 році
закінчився термін контракту, але Шевченко залишається у Ширяєва,
очевидно, вже в ролі найманого робітника-підмайстра.
Через
нестачу денного часу і заклопотаність, бажання стати справжнім
художником, змушувало Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і
змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса із своїм
земляком – художником І.Сошенком. Сошенко зацікавився обдарованим юнаком
і вирішив допомогти художнику-початківцю на його тернистому шляху.
Сошенко дав йому поради і консультації, а потім знайомив з видатними
діячами російської і української культур (Карлом Брюлловим, Василем
Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном
Гребінкою),спільними зусиллями яких талановитого кріпака було викуплено з
кріпацтва.
Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії
мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова, Тарас
переходить з класу в клас в числі кращих учнів. У малярстві він робить
дедалі помітніші успіхи. За час навчання в академії його тричі
нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і
живописні твори. Тарас мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися
із всесвітньо відомими шедеврами малярства, скульптури і архітектури.
Та Академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у Шевченка,
звісно, не було. Друга заповітна мрія – повернутись назавжди в Україну.
</span>
<span>Драматичною поемою «По дорозі в Казку» Олесь вступає в полеміку з популярним російським текстом Максима Горького «Легенда про Данко», що відокремилась від конкретної художньої реальності та претендувала на роль девізу для радикальної інтелігенції не тільки Росії, а й України. У творі домінує тема романтичного героя, який намагається вивести людство із темряви до світла. У казці «буревісника російської революції» романтичний герой гине, розтоптаний юрбою, що поривається уперед до «світлого майбутнього». Можна провести відповідні паралелі між етюдом «По дорозі в Казку», де герой веде людей від безпросвітності до щастя, з раніше написаною драмою норвежця Генріка Ібсена «Бранд», у якій також підносився образ мужнього проводиря, котрий дбає не про себе, а про інших.</span>
Дивно, що ніколи не зустрічав цього вислову. Що ж..
На мою думку, цей вислів несе в собі значення того, що існує багато людей, які дуже високої думки про себе, хоча, по суті, не є такими, якими себе вважають.
Подібні слова колись були сказані Достоєвським:"Дурень, зрозумівший, що він дурень, вже не є дурнем". Це наштовхує нас на роздуми, які полягають у потрібності постійного самовдосконалення. Треба пам'ятати, що коли ти дійсно будеш чогось вартий, то ти це зрозумієш сам, а брехати самому собі, доводячи, що ти заслуговаєш на більше- не зовсім правильно.
