Я вважаю, що найкращий друг людини — природа. Оповідання українського письменника Михайла Чабанівського «Вірний» доводить, що саме від людини залежать її стосунки з навколишнім світом.
Ігор, головний герой твору, змальовується чутливим і добрим хлопцем. Його дуже збентежило те, що він побачив у сусідньому дворі: незнайомий одноліток мучив маленького песика. Щеня скавучало й не встигало бігти за своїм катом. Ігор запропонував сусідові забрати його собі. Цуценя виросло в спритного собаку завдяки дбайливому догляду героя. Не сподобався Ігорю його сусід Тимко. Це був жорстокий хлопець. Одного разу він розорив лелече гніздо. Наступного року ображені птахи більше не прилетіли до хати Тимка.
Не зміг він і подружитися зі своїм цуценям, Тарзаном, який так і не навчився слухати свого хазяїна.
Отже, тварини дуже гостро відчувають, як ми до них ставимося, і віддячують нам тим же.
<span>З місяцем березнем пов’язано багато важливих подій. Але про одну подію кожного року пам’ятають усі люди. Ось і ми, нібито різні за віком та спільні по своєму духу згадуємо того, хто не лише влучно говорив, але й боровся за свободу, мир і спокій у нашому українському домі.</span>
15 березня в Богданівській сільській бібліотеці пройшла літературна година «На вічному шляху до Т.Шевченка».<span> Присутні небайдужі до Шевченкового слова. Із уст бібліотекаря Довбиш І.В. линуть слова невмирущого Кобзаря
</span>та розповідь про історію першого видання «Кобзаря».Читці, старшокласниці Богданівської ЗОШ Зятковська Каріна і Тиха Анжеліка декламували «Думи мої, думи мої…», «І виріс я на чужині…», «Реве та стогне Дніпр широкий» та інші.<span>Окремо відзначилися твори, які стали піснями. Читачами представлено перегляд літератури «Шевченко – сяйво не залежної Вкраїни». </span><span>В кінці літературної години бібліотекар провела невелику вікторину серед присутніх. Про Кобзаря говорили і говорять усі. </span>Цими днями звідусіль звучать його поезії, пісні і кожен охочий може пізнати і осягнути «свого» Шевченка, який увійшов у кожен дім не лише «Кобзарем», а й своєю життєвою позицією Великого Українця.Найвлучніше висловив свої почуття Юрій Рибчинський:
Ми,мабуть ,підемо взавтра в зоопарк
<span>Я дуже люблю тварин.Але моїм улюбленцем є мій котик Мурчик.Він в мене ще зовсім маленький.Йому всього 2 місяці.Він дуже кумедний та грайливий.Я дуже люблю за ним спостерігати.Він увесь чорний,але має біленькі лапки,біленьку шию та ще на мордочці дві великі білі плямки.Очі в нього зелені, а проти світла набувають червоного кольору.Хоч він ще маленький,але вже має свій характер.Коли він хоче їсти,то підійде до мене і починає жалібно нявчати.А коли спить,то розбудити його дуже важко.Він тільки потягнеться,щиро позіхне та перевернеться на інший бік,ніби це його зовсім не стосується.Я не уявляю своє життя безмого пухнастого бешкетника.</span>
