Тато хвалиться синочком:
- Хто б мені повірив?
Три годочка, а вже знає
Всіх тварин і звірів.
Тітка книгу товстелезну
Дістає із шафи.
- Що оце? - кива на зебру.
- Це такі зирафи.
- А оце? - осла підносить.
- Це таке лосатко.
- А оце? - на мавпу тиче.
- А оце мій татко.
Повернувся першокласник із занять додому.
Ніс в чорнилі, мов мазнули квачиком по ньому.— Що з Тобою, мій синочку? — засміялась мати.—
Та невже ти в школі носом учишся писати?
— Смійся, смійся,— каже хлопчик.— Зараз ти заплачеш,
Коли двійку у моєму зошиті побачиш. Учитель.Що ви знаєте про Червону книгу?
Учень.
Червона книга - це
список дефіцитних тварин.
Учитель.
Що ви знаєте про молі?
Учень.
Це хижа тварина, пожираюче вовняні шкарпетки.
Учитель.
Яке призначення плавців у риби?
Учень.
Плавці призначені для того, щоб риба могла гальмувати на поворотах.
Учитель.
Що ви можете розповісти про Пржевальським?
Учень.
Пржевальський вигадав нову породу коней.
Учитель.
Хто знає, чому лелеки на зиму відлітають до Африки?
Учень.
Щоб і негри могли мати дітей.
Учитель.
Чим живляться їжаки?
Учень.
Швидше за все, кактусами.
Побігло поле ген за небокрай,
Хлібів колише вітер позолоту,
А між стебел - червоних маків рай,
Землі краса незаймана й щедроти.
Волошок-хвиль гойдається блакить,
Всміхається овес у вуса довгі.
Природи чудеса переплелись
І копіткої праці хлібороба.
Ромашок бантики вплелись в тугу косу
Із колосочків житечка й пшениці.
Де ще побачиш ти таку красу?
Лиш в ріднім краї нашім українськім.
Тема Джури козака Швайки – зображення пригод дванадцятирічних хлопчиків Санька та Грицика у супроводі сміливого вивідника Швайки у складний період протистояння українців турецько-татарським набігам і сваволі польсько-литовських магнатів та зародження козацтва.
Ідея Джури козака Швайки – Уславлення дружби, вірності рідній землі, потреби захисту її кордону,
Із чого слід починати? «Перш за все, слід забути про будь-які сімейні традиції, якщо вони якимось дивом збереглись у вашій сім’ї. Все то пережитки минулого. Тепер нові часи, нові імена. Не варто в ці дні згадувати батька Арсена чи діда Андрія, а тим більше прадіда Данила. Не треба згадувати й маму, бабу, прабабу. Не варто задумуватись і над майбутнім. Хай вас не хвилює вже тепер, як поставиться ваш син чи донька до підібраного вами імені. Це їх не цікавить. Вони ще до цього не доросли. Єдине, що в ці щасливі для вас дні має вас цікавити, так це “Книга власних імен” та поради знайомих». Та швидко бажання назвати дитину на честь якогось із пращурів зазнає фіаско під неабияким тиском друзів та знайомих. Вашу дитину всі хочуть назвати якось незвичайно, небуденно і вже ж, зрозуміло, нетрадиційно. За цих обставин забуваються імена українські, що переходять від покоління до покоління. Так серед Тарасиків, Богданків з’являється Жюль, Жни чи Гарик. Підрісши, така дитина почуватиметься незатишно серед однолітків, які частенько ще й кепкують з носія чудернацького імені. А щоб того не трапилось, Олег Чорногуз за допомогою гуморески радить щасливим батькам зупинитись і добре подумати, перш ніж дати ім’я своєму немовляті. «Останнє, що я вам пораджу, це не забудьте за гармонію імені й прізвища. Це дуже важливо, Подаю приклади: Ніпель Кукурудза, Травіата Пацюк, Жульєна Миска, Анжела Кендюх, Вольдемдр Копистка, Гонората Пузир, Геракл Гарбуз, Жузі Коза, Неда Баран, Атгіла Шкапченко й Аполлон Козолуп. Якщо ця гармонія є, вважайте, що ім’я ви вибрали правильно. Діти вам дякуватимуть. Особливо, як підростуть».