Осінь.Це пора,яка зачаровує всіх без вийнятку.З приходом осені,все навкруги стає неописуємо красивим.Яскраві кольори лісу,не дозволяють відвести від себе погляд.
Паралельно з тим що осінь заворожує нас своєю красою,вона заставляє нас сумувати.Чомусь саме,коли наступає осінь,невільно приходить сум,сум за літом,за птахами,які вже відлітаютьсь,осінь заставляє нас задумуватись над життям,над майбутнім.
Не можна не згадати про останні пісні птахів,які от от відлетять.Їх пісні врізаються в саме серце.
Чомусь літом люди не замічають тепла сонця,а от осеню ми дуже чутливі до промінчиків сонця,ми насолоджуємось кожним із них сповна.
Осінню прекрасні навіть дощі,вони наче не готові попрощатись з природою.
<span>Я можу сказати,що осінб особливо мені рідна,вона заворожує моє серце повністю.Тому я буду дуже сумувати за нею .</span>
Роздумуючи про значення праці в житті людини, я не можу не погодитися з такою простою та розумною думкою, як та, що висловив колись видатний український філософ Григорій Сковорода. Я маю на увазі «споріднену працю». Сутність її в наступному: кожна людина вміє робити щось, до чого в неї є природний хист та покликання, тому така праця приносить людині не лише винагороду матеріальну, а й справжнє задоволення. Та люди часто змушені обирати між власною «спорідненою працею» та професією, яка вважається престижною та добре оплачуваною. І тоді праця стає для людини тягарем, повинністю. Мабуть, саме через це стільки людей у світі не полюбляють працювати.
Http://subject.com.ua/lesson/mova/6klas/22.html
У майстерні було вогко й незатишно, як у будь-якій старій гончарні.Під низькою стелею висів тьмяний олійний ліхтар. Він шипів і потріскував. Було б зовсім темно, коли б навпроти широких дверей не палало горно, що в ньому гончарі випалюють посуд. По стінах майстерні метушилися відблиски. У їхній грі все видавалось химерним.На полицях стояли готові до випалювання миски, горнята, гладишки й глечики. Вони були підсушені, але ще сирі. Горно палало малим вогнем, щоб зараз посуд не попсувати. Тільки годин через вісім гончар мав запалити вогонь великий з дров соснових, липових чи осикових.- Ви все не знаєте спочинку, - здивувався козак.- Хіба глечики потрібні для війни?- Ми тут не глечики затіяли.Гончар узяв чималий кавалок глини, кинув на верхняк станка, закрутив круг. Під його руками почала виникати кубушка з вузьким горлечком і товстими стінками.- Коли оцю макітру набити порохом і залізяччям, а у ці дірочки вставити запалені гноти та скинути з вежі на голови ворогам…Козак уважно роздивлявся череп’яну бомбу. (За О. Ільченком; 160 сл.) Завдання.· Пояснити лексичне значення слів горно (у гончарному виробництві – піч для обпалювання керамічних виробів з метою їх зміцнення), гладишка, макітра, кубушка, станок.<span>· Дібрати синоніми до слів химерний, метушитися, сирий.</span><span>· Скласти план (орієнтовний: 1. Незатишна майстерня. 2. Олійний ліхтар під стелею. 3. Навпроти дверей палало горно. 4. Готовий до випалювання посуд на полицях. 5. «Хіба глечики потрібні для війни?» 6. Гончар кинув на станок кавалок глини. 7. Череп’яна бомба.)</span><span>· Записати на дошці: кавалок глини; верхняк станка; кубушка з вузьким горлечком; набити порохом, залізяччям, запалені гноти.</span>· Написати докладний переказ. 2. Перед вечереюВ оселі діда Дуная як у вінку. Лави, стіл, піч, ліжко, божниця – все тут зроблено дідовими руками. Все, окрім ікон, скла та горшків.В сухий настояний запах лісових трав і квітів вплітається вологий аромат нещодавно внесених з льоху яблук. На покуті красується сніп жита. Він затуляє одежу сивих святих на іконах. Кленовий мисник переливається полив’яним цвітом полумисків, а біля мисника висить потемніла від років кобза. Вона - відрада старого.З світлиці якось боком видибує лелека. Його гордовиту осанку псує опущене вниз підбите крило.Дідів онук Максим відщипує хліба, простягає птиці. Та з гідністю закидає назад голову і ковтає їжу так, начебто вона жива і може вирватись.Баба Ганна метушиться біля печі. Вона бережно ставить на стіл велику череп’яну миску з борщем. У ній плавають чорні голівки грибів та краплини олії. Лелека одним оком націлився на гриба, схопив його, підкинув угору, щоб зручніше проковтнути. Дід Дунай ложкою почастував нечемну птицю. Лелека з презирством до усього роду людського дибає до дверей і причаюється біля лави.Не встигла господиня поставити на стіл печеню, як бусол занурює в миску дзьоба, вихоплює шматок м’яса і проворно відбігає подалі від людей. Дід і хлопчина сміються, баба розводить руками:- От харцизяка! А ще під святим небом літає. Сідайте вечеряти!
Калиновий кущ навесні Завжди любили люди цілющу красуню калину, яка є символом краси, ніжності. Весною вона розквітає і стає гарною, мов дівчина в білому вбранні.. Зелене листя тільки покращує відчуття краси. Красива вона і в пору цвітіння, і коли багряніє восени листя, і взимку, коли червоніють її ягоди. Ягоди калини люблять і люди і птахи. Вони дуже корисні. Дівчата вишивали на сорочках калину, її вплітали у віночок. Калина – це слава рідної землі, батькової хати...