Багато прикладів використання фантастики, як помічника автора в художній виразності, провідника його думки, знає світова література. Наприклад такі твори, як «Ніс» Гоголя, «Портрет Доріана Грея» Оскара Уальда, «Історія одного міста» Салтикова-Щедрина. Цей напрям в українській літературі започаткував Г.Ф.Квітка-Основ’яненко в повісті «Конотопська відьма».І насправді фантастичні, дивні події відбуваються в чудовому містечку Конотопі.То конотопський сотник пан Забрьоха наче птах літає під небесами, то не хоче тонути в річці Явдоха Зубиха, хоч на неї навісили двадцять пудів, то хорунжівна Олена підступно змінює своє рішення, то кудись поділися вікна та двері в хаті, не пускаючи до вінчання Микиту Уласовича. Ось до чого привело відьмовське чаклування!<span>Але не жахається, не сумує читач, упізнавши про такі страшні події, які були викликані потойбічними силами, бо інтонація і мова письменника залишаються глузливими і насмішкуватими. Приходять на розум слова Микити Уласовича про писаря Пістряка: «..Нехай, — каже, — чи не проспиться, бо він часто химери гонить…»</span>
Не було й дня, щоб хтось не жалівся на Федька: там вікно розбив, там синяка набив другові, там перекинув діжку з водою. Наче біс який сидів у хлопцеві — йому аби битись, аби щось перевернути догори ногами. Ось граються діти в піску, ліплять хатки. Федько теж ліпить, а тоді візьме та й повалить усе — і своє, і чуже. Битись із ним і не пробуй — найсильніший на всю вулицю.
Як пускають хлопці змія, прийде й одбере. Причому не підкрадається, а кричить на все горло, щоб віддали змія. Навіть троє хлопців не можуть нічого вдіяти. Федько одійде далеко, потім повертається й віддає іграшку, а на додачу — свої нитки.
Але так не часто буває. Найчастіше мами йдуть жалітися до Федькової матері. Мати лає сина, а той мовчить насупившись. Увечері батько, який працює в друкарні, кладе Федька на стілець і лупцює. Той затято мовчить. Батько дає хлопцеві дві чи три копійки — за те, що той правду говорить. Мати сердиться.
Не любив Федько й товаришів видавати. Найбільше йому діставалося за панського синка Толю — ніжну, делікатну та смирну дитину.
Федько спокушав Толю до своїх забав, і той приходив додому забрьоханий, з розбитим носом. Його мати аж умлівала, бачачи свого сина таким. Федькові знову діставалося від батьків. Мати говорила, щоб він не смів чіпати панську дитину, бо її батько вижене їх із квартири, яку вони в нього винаймали.
Надворі вечір. З хазяйського дому долинає ніжна музика. Батько і десь там походжає, мати грає, і Толя там — чистенький, нагодований. Ні сварок у них, ні бруду, ні клопоту. Пожильці принесуть за квартири, мужики привезуть гроші за землю. І ніхто їх не вижене з квартири, хоч би як Толя образив Федька. Батько б'є Федька за те, що той водиться з благородними дітьми. Л через деякий час Федько знову спокушає Толю. Ось надворі буря, Толя дивиться у вікно й бачить, як посеред вулиці весело брьохають Федько, Стьопка й Васька. Вони щось цікаве знаходять на доїм весело і любо. Толя не витримує і йде з ними, а увечері лежить із температурою. Федька ж знову лупцюють. Наставала весна. Федько підійшов до друзів і почав радісно роздати, що він був на річці, бачив, як іде крига, як знесло базарний місток. Вирішили завтра не йти до школи, а піти на річку. Цю розчешу чув Толя, йому теж захотілося подивитися на льодохід. Тому наступного ранку він теж з'явився на березі. Лід тріщав, лускався, сірі крижини лізли одна на одну, як у гурті волів. Толя все чекав, коли Федько піде на лід, як обіцяв. І запропонував битися об заклад, що Федько злякається й не перейде по кризі річку. Федько погодився. Толя, якщо програє, віддасть свого ножики, а Федько — чижика.
Федько взяв палицю й побіг на кригу. Він вправно перестрибував з однієї крижини на іншу, підтягуючи її палицею до себе. Дорослі кричали на хлопця, але той не слухав їх. Пройшов до другого берега, а тоді знову назад через кригу. Усі аж завмерли зі страху. Коли Федько щасливо повернувся на берег, дорослі зітхнули полегшено й вилаяли хлопця, відчуваючи скоріше захоплення спритністю, аніж злість.
Толя аж задихався від заздрощів, дивлячись на Федька. Йому (давалося, що пройти по кризі дуже легко й весело, зате дивитимуться всі на нього, як на героя. Він попросив у Федька палицю й, не слухаючи його відмовлянь, стрибнув на крижину, потім на пругу. У цей час насунула купа льоду й відрізала панича від берега.
Толя розгубився, стояв і плакав, а люди бігали по березі й не знали, як йому допомогти. Раптом звідкись прибіг Федько з новою палицею, добрався до Толі й допоміг перейти на крижину, з якої той вибрався на берег. А крижина під Федьком тріснула, і він опинився у воді. Хлопці кинули Федькові пояс, але руки того замерзли й не могли його втримати. Тоді Федько схопив шворку зубами й вибрав ся на берег.
У цей час прибігли батьки хлопців. Мати Федька шарпала сина, лаяла і била. Толин батько спитав у Федька, чи правда, що він штовхнув його сина на лід. Федько, побачивши перелякані, благаючі очі Толі, уперше в житті збрехав. Вдома його били, поки втратив свідомість Три дні потім він лежав із високою температурою, поки й помер.
За хлопцем плакала вся вулиця, а Толя байдуже дивився з вікна і грався з чижиком, якого він сказав Федьковій матері віддати йому.
Цікаво відповісти на це питання так:
По-перше, в Україні тих часів міста були маленькі і потенційних читачів, як думали автори того часу, там було небагато.
По-друге, існував рух "народництва", який окрім інших ставив перед собою завдання піднімати грамотність селян. Найкраще це було зробити, видаючи твори про село.
По-третє, в добу реалізму у творах письменників переважали нагальні побутові теми, реалістичні картини, проблеми ,які найбільш гостро стояли перед суспільством: пореформенне село (Нечуй-Левицький, Б. Грінченко), протистояння міста і села (Грінченко, Франко, Мирний ("Повія")).
Леся Українка все життя згадувала милий край свого дитинства — Полісся. Вона була надзвичайно обдарованою, а світ її захоплень був дуже широкий.
Молодша сестра Ольга згадувала про неї: «Леся найбільше була подібна до батька і вродою, і вдачею. Вони, на диво, цінували людську гідність у всякої людини, хоч би у найменшої дитини».
Леся рано почала писати вірші, і допомагали їй у цьому батьки. Її твори надзвичайно романтичні і ліричні, сповнені бажання жити і творити. Наприклад, у поезії «Мрії» зображені мрії героїні, за які необхідно боротися навіть тоді, коли це неможливо.
Болючі переживання поетеси з приводу її здоров’я зображені у поезії «Як дитиною, бувало…» Мужність, стійкість, сила волі притаманні дівчині. Леся любить природу і захоплюється нею, милується красою морської тиші. У вірші «Тиша морська» багато епітетів: ясне небо і море, перлиста хвилечка, золотий шлях. Вони допомагають поетесі змалювати красиву картину моря й виразити почуття.
Кожне Лесине слово зворушує серце. Ми захоплюємося її поезією!
