Недоладько був:Добрим веселим сміливим
Епітети:<span>дивний сон; б<span>езмірна, пуста, і дика площина; <span>височенною гранітною скалою;тяжкий залізний молот, <span> біль пекучий</span></span></span></span>
Метафори:<span>горить любові жар, <span>страшний тягар, <span>кам'яне чоло, <span>кривавий труд, <span>душа боліла, <span>серце рвалося, груди жаль стискав</span></span></span></span></span></span>
<span><span><span><span><span><span>Порівняння: <span>І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили; г<span>олос сильний нам згори, як грім, гримить</span></span></span></span></span></span></span></span>
<span><span><span><span><span><span><span><span>Гіпербола: <span>Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, </span><span>Так наші молоти гриміли раз у раз.</span></span></span></span></span></span></span></span></span>
<span><span><span><span><span><span><span><span><span>Риторичний оклик: <span>Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод </span><span>Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, </span><span>Бо вам призначено скалу сесю розбить.</span></span></span></span></span></span></span></span></span></span>
Вітька Горобець цитатна характеристика Неповних 14 років Вітька — високий, худий, з рідким білявим чубчиком — не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучкий, швидкий… Він вродився балакучий, як сорока, може годинами безугавно тріскотіти. Перше хвилювання потроху зникає. До хлопця знову повертається здатність мислити, говорити. Вітька все кружляє й кружляє між вербами. На ньому нові (сині в смужечку) штани й жовті рипучі черевики. Рукава білої сорочки по-парубочому закачані по лікті. На голові — бокс (таки домучив клятий Левонтій!), білявий чубчик непокірно стовбурчиться. Хлопцеві так хочеться утнути щось героїчне, щось таке лицарське. Безперечно, на очах у дівчини. Щоб побачила, який він сміливий та відважний. — Ой, який же ти замурзаний! — сплеснула руками.— І вуха у сажі, герою ти мій сміливий, орлику відважний! Ти, мов той лев, накинувся на вогонь.
Мене рабудила мама і сказала подивитися у вікно. Там я побачив дерева та ялинки. Вони були прикриті маленькими кристалами льоду. Це була перша паморозь! Вона була і на дахах, і на стовбах, стінах і на дорозі.Її було не так багато,але дуже красиво і чарівно одночасно! Коли дув вітер,паморозь осипалась і було враження що, з неба падають маленькі прозорі кристали. Я пішов на вулицю і був ще більш вражений! Там я відчув легкий подих зими. Адже вона вже так близько.
Пруденько. Щоб дізнатися яку букву треба писати треба поставити слово так щоб після сумнівної приголосної стояла голосна