Всі ми повинні жити, не цураючись свого коріння.
-О привит,Микито!
-О Вовче, здоров був!
-Як справи,Микито?
-Та добре,але ти мене видволикаеш!
-А,що таке?
-Та я биг до дружини з сином!Вони ж хвори.Ось лики йим несу.
-А,ну бувай я теж поспишаю.
<span>-Бувай.
</span>
Але звірі не підходили, і тільки Ведмідь, ледве-ледве переводячи дух, запитав:
— А ти ж хто такий?
— Приступіть ближче, я вам усе розповім, — лагідно і солодко говорив Лис.
Звірі трохи наблизилися до нього, але зовсім близько не важилися.
— Слухайте, любі мої, — говорив Лис
Микита, — і тіштеся! Сьогодні рано Святий
Миколай виліпив мене з небесної глини —
придивіться, яка вона блакитна! І, ожививши мене своїм духом, мовив: «Звіре Остромисле! В звірячім царстві запанував нелад, несправедливий суд і неспокій. Ніхто там не певний свойого життя і свойого добра. Іди на землю і будь звірячим царем, заводь лад, суди по правді і не допускай нікому кривдити моїх звірів!»
Почувши се, звірі аж у долоні сплеснули.
— Ой Господи! Так се ти маєш бути наш добродій, наш цар?
— Так, дітоньки, — поважно мовив Лис Микита.
Нечувана радість запанувала в звірячім царстві. Зараз кинулися робити порядки. Орли та яструби наловили курей, вовки та ведмеді нарізали овець, телят і нанесли цілу купу перед нового царя. Сей узяв часточку собі, а решту по справедливості розділив між усіх голодних.
<span>Знов радість, знов оклики зачудування і подяки. От цар! От добродій! От премудрий І Соломон! Та за таким царем ми проживемо віки вічні, мов у Бога за дверми!
</span>
Роль слова у повсякденному житті дуже велика. Завдякі слову ми можемо вирішувати складні питання, завдяки слову ми можемо дізнаватися багато про всесвіт та середовище, яке оточує нас кожен день.
Завдяки слову ми можемо знаходити собі друзів, але погане слово відталкує від нас людей.