Головна мета Борулі — добитися дворянства, тому і в своїй хаті встановлює «дворянські порядки», що створює глибокі комедійні ситуації. В гонитві за ілюзорним герой губить справжні цінності, вироблені народною мораллю. Сміховинність своїх вчинків Мартин не помічає. Свої плани він розповідає ще на початку п’єси. Він жалкує через те, що ще його батько не подбав про «гражданську службу». Хоче отримати чин та визнання. Своїх дітей він також хоче вивести в люди: «От сина опреділив у земський суд, та ще мало знає, не натерся, а, бог дасть, натреться, тоді повіреного не треба – самі всі іски поведем! Коли б ще дочку пристроїть за благородного чоловіка.»
Комізм ситуації в тому, що Мартин – людина старосвітських звичаїв і виховання. Сім’я його – дружина, син та дочка – також дотримуються старосвітських звичаїв. Боруля скрізь зазнає поразки: сусід-поміщик виграв у нього позов у суді, сина Степана «попросили» з канцелярії, де він працював, наречений Марисі виявився шарлатаном і втік, чому дівчина безмірно рада. Нарешті через одну букву в прізвищі (Боруля – Беруля)рід Мартина не визнали дворянським. Тому він спалює «дворянські» попери в печі. А в останньому монолозі розкриває увесь біль своєї душі : «Горять червоно, як кров дворянська, горять!…О-о-о!… Тепер ти бидло! Бидло! А Степан теля!( ридає)…Пустіть! Рятуйте бумаги!… Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду…(підбіга до печі.) Згоріли… Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки бидло!( Тихо плаче.)»
Поряд з наївним Мартином драматург змальовує хижака Трандальова. Це – людина без певної професії, якій чужі поняття порядності та гідності. Він прижився біля такого, як дворянин Красовський, і одночасно веде справу Борулі проти Красовського, а справу Красовського проти Борулі. Цей тип — продовження суспільної системи.
Образами дружини, дітей Мартина і наймитів драматург стверджує здорову народну мораль. Вони не цураються тяжкої роботі на землі, шанують народні традиції і звичаї.
В своєму творі Карпенко-Карий стверджує принципи правди, простоти та любові до свого народу. Сміх у п’єсі не нищівний, а аналітичний та співчутливий. Описані події по суті трагічні,проте подані у комічній формі.
Моїм улюбленним хобі є читання.У весь свій вільний час я читаю.Коли читаєш ти ніби потрапляєш у дивовижний світ.Я можу читати годинами і не помічати як проходить час.Особливи багато я читаю ввечері під світлом лампи.Тоді здається що ти головний герой подій які відбуваються в кнжці.
«Кайдашева сiм’я» образ Омелька Кайдаша
Омелько Кайдаш – звичайний селянин. Тяжка праця, панщина підірвали його здоров’я та сили. У нього «здорові жилаві руки, широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця».Омелько дуже працьовитий, ніколи не сидів без діла, щось завжди майстрував, лагодив. Від своїх синів він також вимагав працьовитості. Але Кайдаш любив випити- це, мабуть, було його найбільшою вадою. Тяжке життя зробило його нервовим та забобонним.
Після одруження синів, він поступово втрачає батьківську владу над ними, а Карпо навіть підіймає на старого руку.
Кайдаш спився до божевілля та втопився, хоча все життя боявся саме такої смерті.
«Кайдашева сiм’я» образ Марусі Кайдашихи
Маруся Кайдашиха — дружина Омелька, мала двох синів.
Мотря – «робоча та проворна, та трохи куслива, як мухи в спасівку». «Має серце з перцем». Вона сварлива, бездушна жінка. Маруся гарно готувала і замолоду служила у панів покоївкою, від них і сама «набралась трохи панства». Кайдашиха з погордою ставиться до бідніших від себе, любить вихвалятись. Позитивні риси її характеру — це те, що вона працьовита, дбайлива хазяйка, любляча мати і бабуся. Але приватна власність, жадоба до землі зробила її жорстокою, жадібною. Це призводило до частих сварок і розладів у сім’ї, і, навіть, бійок.
Омелько і Маруся Кайдаші – працьовиті, своїх дітей вони теж виховали працьовитими, але ті вже не хочуть коритися батькам — і в цьому одна з проблем батьків і дітей у цій родині.
«Кайдашева сiм’я» образ Карпа
Карпо – старший син О.Кайдаша та М.Кайдашихи. Карпо був грубий, неласкавий, сердитий, мовчазний.
Карпо – енергійний, суворий, впертий. Про горб «… цілий куток їздить через гору, а я буду її розкопувать. Як хтось почне, то й я копирсну заступом скільки там разів».
«Його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались.» На селі його обрали десятським.
«Кайдашева сiм’я» образ Лавріна
Лаврін – молодший син у сім’ї Кайдашів.
Лаврін — лагідний, м’який, жартівливий, дотепний, веселий. У нього приваблива зовнішність: «Лаврінове молоде довгасте лице було рум’яне, веселі, сині, як небо, очі світилися привітно й ласкаво». Він у всьому бачить хороше, добре, шанує людей, захоплюється красою природи, має ліричну душу і грає на сопілці. Але, нажаль, зрештою і Лаврін стає егоїстом.
«Кайдашева сiм’я» образ Мотрі
Образ Мотрі — один з найдовершеніших образів повісті. Мотря — дружина Карпа. Дівчина була із заможної родини, але добра і не вихвалялася на селі. Узявши шлюб, поринула у тяжкі будні. Зла свекруха звалила на неї всю хатню роботу. Щоденна гризня зробила Мотрю злою, сварливою жінкою. А лютість її не мала меж. Виколола свекрусі око та не переймалась, а раділа цьому.
«Кайдашева сiм’я» образ Мелашки
Мелашка – щира і тиха.
Мелашка – щира, тиха, спокійна, лагідна, чутлива, з бідної сім’ї. Вона тяжко переживала безладдя в родині. Та поступово і Мелашка втягується в сварки й бійки.
Загалом, Кайдаші і їх дружини — індивідуалісти, які живуть своїми егоїстичними інтересами. Вони втратили почуття гідності та поваги.
Баба Палажка – «ідеолог», «з’їла двадцять пасок у Києві», знає замовляння: «Пом’яни, господи, раба божого Омелька та ті книжки, що в церкві читають: єрмолой, бермолой, савгирю і ще й тую, що телятиною обшита… Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп’яхах…».
Баба Параска «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі»; мова «Благословіть бабі Палажці скороспостижно вмерти».
Повість «Кайдашева сім’я» закінчується примиренням двох родин.