Ответ:
Самого дракона вбили,тому можливо зло,а якщо подивитися з іншого боку,то народ захоплювався творчістю Грицька,тому добро
Обирай,який варіант тобі більше сподобався
Объяснение:
<span>Добро – це не лише безкорисні вчинки по відношенню до інших, добро – це те, що ми вважаємо правильним і те, що може нас зробити ближчими до небес. Добром не можна назвати лише якісь вчинки чи дії, добро – це можливість зробити себе щасливим так, щоб навколо всі казали, що це правильно, без лестощів, щоб всі навколо були щасливими разом з вами, щоб робити всіх навколо щасливими і самому бути щасливим від того. Натомість, зло – це також не лише поняття, коли ми когось ображаємо чи в когось крадемо, не коли ми зробили якийсь поганий вчинок і нашкодили комусь, зло – це наш внутрішній демон, який інколи підштовхує нас до дій, які ми вважаємо правильними тому, що внутрішня темрява не знає іншого способу вийти назовні, цю темряву можна розвіяти, якщо намагатись думати тверезо, але частіше це зробити важче, як то кажуть: «руйнувати легко, збувати тяжко». Проте, зло не завжди щось погане, коли важко дійти якогось логічного завершення, ми вчиняємо так як підказує нам інстинкт. Іноді ми робимо якийсь неправильний вчинок, для того, щоб потім події повернулись так, що всім від того краще, наприклад, ми можемо збрехати дорогій людині, а потім ця брехня підштовхне її до дій, від яких вона стане щасливою, проте, якщо брехня затягнеться і вже важко буде визначити де правда, а де вигадане, тоді наслідки можуть бути плачевні. Потрібно бачити межу між добром і злом, хоча вони і переплітаються, якби дивно це не звучало, ми повинні розуміти, що кожен наш вчинок повертає написаний хід нашого життя на нову строку, новим шрифтом і якщо сильно загубитись у правильному виборі, можна наробити багато і тоді навряд чи такий рукопис варто буде продовжувати.</span>Ми щодня поберемось в нас самих, чим вирішуємо хід власних подальших подій і подій, які впливатимуть на наше оточення. Якщо ми будемо робитимемо вибір в сторону зла, наші думки будуть настроюватись та цю темну хвилю і наша внутрішня війна піде у бік, який не пророкує нам приємний кінець, проте, якщо очистити думки від темних помислів і робити правильні вчинки, тоді можна впевнено сказати, що тоненький але світлий шлях у щасливе майбутнє нам гарантовано. Проте цей шлях тернистий і не завжди добрі вчинки і думки можуть вирішити всі проблеми іноді варто підтримувати світле відчуття твердою рукою і холодним розумом, що цілком можливо буде супроводжуватись краплинкою дьогтю у «медовій «душі.Всі ми однакові у тому, що можемо обирати, бути нам щасливими чи думати, що ми щасливі. Робити світ кращими, чи чекати поки він сам таким стане. Звертати увагу на те що нам не подобається і намагатись зробити це прекрасним чи просто проходити повз. Жити чи просто існувати. Вибір – це тяжка ноша, яку нам доведеться нести все своє життя, але це плата за те, що нас створили такими прекрасними і лише нам обирати підтримувати цю красу чи нехтувати таким даром.<span>Добро і зло в житті людини – це не просто важлива частина її життя. Це саме життя людини і кожен повинен оцінювати його з обох сторін.
</span>
Прекрасне і потворне — два боки однієї медалі. Одне без іншого не існує, одне живиться від іншого. Навіть у повсякденному житті. Те, що викликає в людини захоплення і почуття насолоди, може вважатися прекрасним, а те, що викликає відразу і жах, — потворним. Добре розумілися на прекрасному і потворному давні греки. Попереднє визначення цих двох понять належить саме давньогрецьким мудрецям.
Якщо пильно придивитися до життя навколо кас, то прекрасне і потворне самі себе викриють. Наприклад, вирази людських облич. Хижий і злий вираз на обличчі людини, звичайно, є потворним: не такою має бути людина. А ось світлочола людина з ясними очима, яка нагадує портрети епохи Відродження, може вважатися прекрасною. Тобто бути прекрасною для людини означає повністю відповідати своїй внутрішній суті. Коли ж між задумом Творця й поведінкою людини помітна разюча різниця, то це прояв потворного.
Спробуємо відшукати не спотворений людиною ландшафт й уважно роздивимося його. Що б це не було — гай, степ чи ріка — кожен природний ландшафт прекрасний. Навіть стара напівмертва гілка або якийсь напівзруйнований камінь є втіленням одвічної гармонії і плину часу. Не можна сказати, що берег дикої річки некрасивий, тому що по ньому хвилі розкидали залишки водоростей. Адже саме так виглядала природа за мільйони років до появи людини, коли ні про прекрасне, ні про потворне ніхто ще й не чував.
Головний персонаж твору — Герасим Калитка — простий селянин, який тяжким трудом і визискуванням нажив досить великі гроші. Ще відчувається, що колись він мав добрі нахили: сам постійно працює, любить землю. Про це свідчать його слова: «Ох земелько, свята земелько — Божа ти донечко!» Але жадоба грошей, бажання ще більше розбагатіти перетворюють добрі риси Калитки на вади. Він не тільки працює сам, а й буквально замучує роботою родину і наймитів. Він сам про це говорить: «...Недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає...» Синові Герасим не дає найменшого перепочинку і вирішує його долю згідно тільки зі своїми планами наживи. Хіба ж це нормально, коли людина спершу погоджується одружити сина з наймичкою, а потім вирішує посватати для нього дочку багатія, та ще й відверто заявляє: «Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу... Мені треба невістку з приданим, з грішми»? Виявляється, що посватати Мотрю Герасим обіцяв лише для того, «щоб вона старалася на роботі». Взагалі у ставленні до наймитів Калитка проявляє себе як надзвичайно жорстока і скупа людина. Жадоба збагачення відбирає у нього всі людські почуття. Він не дає робітникам ні поспати, ні нормально поїсти, ні помолитися Богу, хоча молитва тоді була святою справою. Причому сам Калитка не вважає свою поведінку неправильною, а навпаки, пишається нею: «Вже ж я їм і отченаша даю! Як затоплю, то зараз і на землі». Дії Герасима стають дедалі безглуздішими і жорстокішими, свою скупість він не дає робітникові взяти з собою на працю шматок хліба: «Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають». Щоб не трудити в неділю коней, Калитка примушує дружину йти пішки три версти до церкви. Він не спить ночей через заздрощі до сусіда Жолудя, який, на думку Тераса, розбагатів нечесним шляхом. Зі свого кума Савки Калитка вимагає не лише відсотки з позичених грошей, а ще й запродаж на його воли. Та й сам Савка зізнається, що за гроші й душу чортові ладен продати. Саме через гроші Савка погоджується на фінансову махінацію і навіть погрожує Герасиму ножем. Через ці ж гроші немає спокою в його родині: «А ми з старою тілько лаємось і все через гроші: того нема, другого нема — і раз у раз гир-гир-гир, гар-гар-гар!» Щоправда, Савка врешті зміг отямитись, і приклад Герасима ав йому доброю наукою: «Буде здоров'я, будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж Бог дає». Для Калитки ж шансів на видужування немає. Гроші згубили його остаточно. Він не задумується над тим, що його махінації з фальшивими грішми — це злочин. Його не може зупинити навіть страх суду — настільки сильна в ньому жадоба грошей і прагнення помститися Пузиреві за зневагу. Усі мрії Герасима крутяться навколо одного й того ж: «...Всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина! Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!.. Отоді і я скажу про Пузиря: голяк масті, чирва світить!» Саме тому втрата грошей для Калитки стає катастрофою. Навіть після того, як його витягли з петлі, Герасим упевнений: «Краще смерть, ніж така потеря». Але якщо розібратися, то що він втратив? Не свою землю, не все майно, а «Смоквинову землю», яка йому не належала. От що з людиною зробили гроші! Та й на інших персонажах п'єси позначився їх згубний вплив. Наприклад, Роман уже йде шляхом батька і легко відмовляється від одруження з Мотрею. Він не має почуття власної гідності, тому спершу турбується, чи не обдурять їх з приданим, а потім, коли його не пустили і в хату до Пузиря, все ж залишається у нього на кухні купити свиней. Так само і Мотря: їй відмовили в одруженні, але вона все одно погоджується вийти за Романа. Отже, на прикладі багатьох персонажів І. Карпенко-Карий переконливо показав, як спотворюють людську душу гроші, якщо людина не вміє опиратися їх згубному впливові.