Настали довгождані канікули я їх так довго чекала.В понеділок я з сім'єю поїхала кафе ми там добре проводили час.А в віфторок ми поїхали до києва.Ми там пробули 3 дні.А наступні 3 дні я гуляла на вулиці.Ось так я проводила весняні канікули.
Вітер з гаєм розмовляє,
Шепче з осокою,
Пливе човен по Дунаю
Один за водою.
Пливе човен, води повен,
Ніхто не спиняє,
Кому спинить — рибалоньки
На світі немає.
Поплив човен в синє море,
А воно заграло,
<span>Погралися гори-хвилі — </span>
І скіпок не стало.
Недовгий шлях — як човнові
<span>До синього моря — </span>
Сиротині на чужину,
А там і до горя.
Пограються добрі люди,
Як холодні хвилі,
Потім собі подивляться,
Як сирота плаче,
<span>Потім спитай, де сирота, — </span>
<span>Не чув і не бачив.</span>
Вулиця на якій я живу красива і приваблива.На ній живуть понад 100 людей.Біля мого будинку дитячий майданчик.Біля нього міні-стадіон,а ще є магазин.Я дуже люблю свою вулицю і нехочу, щоб ми з сім'єю поїхали на іншу вулицю.
Для своєї картини С. Васильківський вибрав найбільш типовий для України краєвид. Безкраї простори нив, луки, вкриті густою травою, ліси та переліски, насичені яскравими барвами.
<span>У центрі картини — воли, які пасуться на зеленому лузі біля озерця. Праворуч — високе розлоге дерево, під яким спочивають люди. Для них віл — показник достатку родини, своєрідний символ землеробства. Людина на картині відійшла на другий план, висунувши на перший своїх вірних помічників. Адже ця лагідна, красива і сильна тварина супроводжувала селянина від колиски до домовини. </span>
Співанки-співають,співати,співаючи;
хліб-хлібний,хлібець;
колос-колосок,заколосити,колосний.
