Рід літератури «Заповіт»: лірика.
Вид лірики «Заповіт»: патріотична (громадянська).
Жанр «Заповіт»: ліричний вірш.
Віршовий розмір «Заповіт»: хорей.
Провідний мотив «Заповіт»: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду; віра поета у світле майбутнє України.
Композиція «Заповіт»: за формою «Заповіт» — монолог. Складається із шести строф, що об’єднані попарно й утворюють ніби три сходинки, кожна з яких має свою провідну думку, певні ритми та інтонацію, а разом становлять гармонійну цілісність. Це розвиток-переживання ліричного героя про долю народу.
Експозиція: «Як умру, то поховайте... На Вкраїні милій...».
Зав ’язка: «...Як понесе з України... Кров ворожу...».
Кульмінація: «...Вставайте, / Кайдани порвіте...».
Розв’язка: «...І мене... Не забудьте пом’янути / Незлим тихим словом».
А в чем вопрос заключается???
Негору мав років десь із сорок. Це був чорнявий, сухорлявий, моторний, середній на зріст і, певно, дужий чоловік. Чи мав він якусь освіту? Мабуть, так, це видно було із зауважень, які часом прохоплювались у нього. Він ніколи не говорив ні про своє минуле, ані про свою родину. Звідки він прибув, де жив доти, чим займався — ніхто не знав. Ніхто не знав і його планів на майбутнє. Він тільки висловив якось намір висісти на берег у Вальпараїсо. Це був дивний чоловік. В усякому разі він, напевно, не був моряком. Він розумівся на морських справах не більше за першого-ліпшого кока, який значну частину свого життя проплавав у морі. Однак на морську хворобу він не слабував, а це вже неабияка перевага для корабельного кухаря.
На палубі Негору бачили рідко. Цілісінький день він порався у своїм тіснім камбузі, де стояла велика плита. А пізно ввечері він гасив плиту і йшов до своєї каютки на носі, де відразу лягав спати.
Переведет сама/сам на украинский
Я живу в маленьком городке ........ на окраине города. И уже как неделю идет снег. Нашу хату всю замело, она стала белоснежной, даже когда соседи проходят мимо шутят, мол снежная хата.