<span>Кожна доросла людина мріє про те,щоб повернутися в роки юності.
</span>І наша юність<span> буде хай такою, Щоб їй ніхто не заздрити не міг!
</span>У драмі людській небагато дій: дитинство, юність<span>, молодість і старість.
</span><span>Юність — це вік, коли людина робить одне з найвеличніших своїх відкриттів — відкриває саму себе. </span>
Сьогодні з папою за мн східний ми гуляли біля посадки.Він розповідав,что ця зелена смуга вимагає допомоги, так -как тут живуть птиці і деякі тварини, такі як :зайцы,лисы .Кожний рік тут рубають дерева і забруднюють сміттям ці насадження. У нашому місті не так багато зелених насаджень, я думаю що люди повинні цінувати і охороняти природу, щоб наше місто було чистим,зеленим і красивим Бережіть природу!
Що означає для будь-якого народу мова? Я гадаю, що це першооснова
існування нації. Це те, без чого жоден народ не міг би утвердити своє
незалежне становище, надати доказ того, що він вільний або заслуговує на
свободу. Але вільний не обов’язково в політичному аспекті, а більше – в
духовному. Нація без мови – не нація.
Першочергово, звісно, потрібно розглянути картину ставлення молоді до
правильного вживання тих чи інших слів рідної мови під час спілкування у
неформальній обстановці, у невимушеному колективі. Поговорімо, навіть, про
дітей мого віку. Якби лише можна було уявити, скільки слів-сленгів можуть
вигадати підлітки, щоб спілкування набуло більш ближчого їм до душі
забарвлення. Проте, їх далеко не хвилює, що це забарвлення також може
набувати досить темного та брудного відтінку. А нашим обов’язковим
завданням є очистити рідну мову від спотворень та повернути їй народну красу.
Мені здається, що не тільки молодь, але й дорослі люди часто
деформують мову. Тому ми повинні пам'ятати, що збереження рідної мови –
це «справа честі всіх нас, і старших, і молодших, це природній обов'язок
перед незалежною, вільною Україною», як казав Олесь Гончар.
Проблема культури мовлення в сучасний період є актуальною і
суттєвою. Для того, аби показати, що ми поважаємо себе та нашу державу, нам
потрібно слідувати різноманітним шляхам вдосконалення особистої культури
мовлення. Наприклад, дуже важливо й корисно було б для нас виробляти
стійкі навички мовленневого самоконтролю.
Загалом втрата рідної мови для будь-якої людини – страшна психологічна
катастрофа. Адже мова вже закладається в людині генетично, спадково.
Людина не тільки мислить рідною мовою, а й відчуває нею все. Втрата ж цієї
мови робить особистість душевно біднішою. Тому мову свою потрібно берегти.
Рідна мова для кожного народу – це батьківська мова, це фольклор, це
пісня, і, врешті-решт, це титульна сторінка історії певної нації, її культури.
Одним словом, це запорука державності.
Рідна мова для кожного народу – єдина, неповторна. Такої в світі більше
нема і не буде. Тому як її можна не любити, не плекати, не шанувати?
Отже, якщо ми дійсно любимо свою мову і нам не байдужа її майбутня
доля, то спілкуймося нею грамотно, пишімо нею, читаймо нею та слухаймо її!
Бо такої більше нема на Землі. Хай сучасна молодь засвоїть всі норми
спілкування літературною мовою, оскільки молодь – це майбутнє будь-якої
країни, її надія. Якщо сучасна молодь буде нехтувати культурою мовлення, то
на наступні покоління взагалі не можна буде сподіватись. Тож говорімо рідною
мовою культурно і грамотно!
- <span>Інтелігентна людина... інтелігенція... Такі складні поняття. Що дає право вважати ту або іншу людину інтелігентом?</span>
<span>-Я вважаю, що у першу чергу це к<span>оректна поведінка.</span></span>
<span><span>-Так, це правильно. Але, як визначити інтелегентна людина чи ні, якщо у різних колах спілкування про неї говорять по різному? На роботі вихваляють за вічливість та пунктуальність, а дома навіть не ймуть віри таким чуткам...</span></span>
<span><span>-Інтелегентна людина повинна бути коректною при будь-яких обставин. І ще я думаю, ерудованість людини теж визначає рівень її інтелегентності.</span></span>
<span><span>-Ні, це спірний фактор, і<span>нтелігентність не стільки в ерудованості людини, у тому, чи багато книг прочитала, скільки в її вчинках, мові, у розумінні іншої людини, умінні ввійти в її становище, у почутті відповідальності за все, що оточує нас. Такою може бути людина, яка не має освіти, та, що не відвідує художніх салонів і виставок.</span></span></span>
<span><span><span>-Тоді можливо про інтелегентність потрібно судити за великими вчинками людини?</span></span></span>
<span><span><span>-Знову таки ні, <span>нтелігентність виявляється не тільки у великому, але й у малому. Уміння сперечатися, вести дискусію... Справжній інтелігент з повагою ставиться до свого опонента, ким би він не був, хоча б ідейним супротивником. Раз вступив у дискусію — виявляй такт і повагу. А коли аргументом у суперечці стають образливі слова або виплеснута в обличчя опонента склянка води — яка вже тут інтелігентність... Справжній інтелігент ніколи не буде грубий і байдужий, заздрісний і зловтішний. Йому це генетично чуже.</span></span></span></span>
<span><span><span><span>-Ось ми з тобою вже самі вступили в суперечку... Та знаєш? Я зрозумів, що і<span>нтелігентність — не набір знань і гарних манер, хоча вони дуже потрібні інтелігентній людині. От тільки коли це все освітлено багатством душі, небайдужістю до навколишнього світу, здатністю всотувати в себе нові знання і сприймати культурні цінності, тоді це називають інтелігентністю!</span></span></span></span></span>