ГОНЧАР За вікнами згасає день. А може, то тільки здається старо-му Сахронові... Занеміг старий гончар, лежить на дерев’яному ліжкові. В хаті вечорова сутінь... Сонце майже навкруг обійшло дідову хату і вже в приза -хідне напільне вікно жбурнуло золотим полум’ям. Сліпучий сніп проміння впав на двері, висвітив мисник коло одвірка і полицю, що темніла на білій стіні. У миснику і на полиці стоять глечики, коники, куманці, ма -кітерки, горщики, журавлики, баранці — все це зробив дід Сахрон своїми руками. З глини народилися вони... Для нього всі ці гончарні вироби як діти. Він навіть пам’ятає, коли вони з’явилися на світ... Давно, ще малим, потрапив Сахрон до гончарні, і завертівся його круг. Навчався в самого Пошивайла Тараса, знаменитого майстра, якого знали на всіх ярмарках... Від Пошивайла і перехоплював науку малий Сахрон. Мав особливе відчуття до глини... Сахрон брався до діла, як маляр або музикант. Неспокійний, трепетний. До глини завжди придивлявся: щоб з доброго родовища була та, щоб вимішана старанно, не густа і води не було в ній за -йвої. І вже коли брав із замісу, то неначе зачерпував пригорщами зерно із пшеничного вороха. Клав на круг, обіймав обома руками той кавалок мокрої глини і починав священнодіяти. Піднімав уверх, формував свого глечика чи куманця, виліплював чутливими паль -цями, вкладав у сиру глину тепло долонь своїх і жар своєї душі. Стінки того виробу мусили бути не товсті і не перетончені, рівними, як сталевий лист під умілою рукою ковали. І вже так старався гончар, щоб не було по боках жодного бугрика чи виїмки. І виходили з-під його рук не просто горшки, макітри, виходила пісня, витворена з глини. Загартована в печах на огні, та пісня дзвеніла потім на всіх ярмарках, скликаючи до себе дівчат і молодиць. А ще, бувало, як розмалює сам глечика, вазу чи куманця маками, пшеничними колосками, жолудями а чи пелюстковим цвітом соняхів, жар-птицями та жайворонням, то вже й сам не вірить, що це його робота. Якими тільки барвами не грала його одухотворена глина, якими звуками не видзвонювала. Радувала вона і слух, і зір, і душу...
Кожний з нас має сім"ю. З дитинства нас огортає турботою та ласкою матір ,а повчає та виховує батько.Коли ми виростаємо ,ми покидаємо щасливу дорогу дитинства,й вступаємо на шлях дорослого та самостійного життя.Багато хто з нас підкорює вершини свого покликання ,тим самим удосконалює себе ,та підносить на вищий рівень свою державу.В багатьох відомих людей не було своєї сім"ї,але незважаючи на це вони прославили свою державу,своє суспільство. На мою думку ідеальна сім*я відіграє велику роль в розвитку суспільства,адже коли рідні та близькі з дитинства підтримують тебе ,це дає наснагу добитися чогось більшого . Коли людина одна ,і їй немає з ким розділити свої переживання,думки,емоції тощо.,її поглинають власні сумління.Дуже важливо для кожного з нас ,щоб у важкий час ,нас було кому підтримати,було кому дати нам вірну підказку чи пораду. Тому суспільство та поняття ідеальна сім*я ,взаємоповязані між собою. Сім*я дає початок чомусь новому.
У майбутньому я бачу себе учителем.Адже передавати іншим знання це гарна робота.Мені ще з дитинства подобалася професія учителя.Коли я виросту я буду навчатися на вчителя.Я буду гарно вчитися щоб моя мрія здійснилась.