После гибели Муму, Герасим просто ушёл из дома, в котором он проживал.
Если бы у меня была младшая сестра, я бы любила ее всем сердцем. Помогала бы маме, играя с ней. Когда она бы подросла, я бы с особым удовольствием водила ее в садик. Это ведь так радостно ощущать, что кому-то ты очень нужен, и без тебя никуда он не сможет и шагу ступить. Я думаю, моя бы сестра меня слушалась, а если нет, то я бы показывала ей пример, тем самым доводя ее воспитание до совершенства. Ты всегда можешь видеть, как это чудо смотрит на тебя своими большими невинными глазками, еще не зная, как этот мир жесток. Хочется всегда быть с ней рядом, помогать в трудную минуту! Как бы я хотела иметь младшую сестренку!
Про повість Вольтера "Простак" <span>Повість “Простак“ була написана Вольтером у 1767 р.</span> <span>Дія повісті "Простак" повністю розгорталася у Франції, хоча головний герой — індіанець з племені гуронів, який за збігом обставин опинився на території Європи.</span>Незважаючи на доволі примітивну композиційну побудову та стриманий виклад думок, протягом твору наскрізно простежувалася його сатирична спрямованість. <span>Найголовніші риси головного героя – здоровий глузд і відвертість. Простак робить вчинки, які прийнятні з погляду природи, але суперечать моралі французького суспільства, представники якого вважають його досить дивним і навіть небезпечним. Чим глибше Простак знайомиться з французькою дійсністю, тим драматичнішим стає його конфлікт з нею. Поступово він розуміє, що навіть Біблію, джерело мудрості й добра, використовують як виправдання брехні, лицемірства, фарисейства, релігійних конфліктів. Чиста душа Простака, не позначена<span> тавром</span> лицемірства, прагне гармонії з собою та людьми, опирається фальші людських стосунків, тоді як інші й не помічають її.</span><span> </span><span>Ідейний зміст повісті<span> Вольтера – згубний вплив суспільства на “природну людину”, що і зумовило складність, багатогранність образу Простака, який протистоїть цивілізації, а не захоплюється нею.</span></span> <span>Головна суперечність твору: "Природна людина" — "штучна" людина (продукт цивілізації).</span> <span>В центрі уваги ті риси французького життя, які, на думку письменника, суперечили здоровому глузду, природному єству людини: "Його розум, не викривлений помилками, зберіг усю свою природну прямизну. Він бачив речі такими, якими вони насправді є, між тим як ми, під впливом засвоєних у дитинстві поглядів, бачимо їх скрізь і завжди такими, якими вони ніколи не бувають".</span> <span>Природний розум вищий від здорового глузду, набутого в умовах цивілізації, бо остання наскрізь отруєна забобонами. В основі комічного у творі лежала саме невідповідність суджень природного глузду і загальнопоширених суспільних звичаїв (забобонів).</span> <span>Головна сюжетна лінія<span> — історія кохання Простака і юної вродливої Сент-Ів.</span></span> <span>Спочатку події відбувалися в Нижній Бретані, в пріораті Гірської богоматері. Своїми наївними, але влучними судженнями Гурон, сам того не знаючи, викривав різноманітні суспільні забобони і нісенітниці, зокрема поведінку людей, що заснована на буквальному розумінні релігійних приписів.</span> <span>У другій половині твору Простак, відзначившись у битві з англійцями, що напали на узбережжя, вирушив в Париж за заслуженою нагородою, а заодно за дозволом одружитися з коханою Сент-Ів. Проте "природний розум" не міг знайти спільної мови ні з "державним розумом", ані з "конфесійним розумом".</span>Всі можновладці, до яких звертався Простак, а за ним і Сент-Ів, — це духовні особи; люди, що оточували героїв, говорили майже виключно на релігійні теми і дивилися на світ крізь призму конфесійності. Все суспільство розподілене на ворогуючі релігійні групи. Тут релігійність постала швидше не як забобон, а як прагматична, егоїстична позиція, що вела до особистого збагачення.Вольтер прагнув показати, що релігійність не надає французькому суспільству ніякого ладу, не робить його моральнішим і щасливішим.<span>Твір відобразив атмосферу тих років, коли в більшості католицьких монархій почали забороняти діяльність єзуїтів, аж поки рішенням папи Климента XIV орден не був розпущений зовсім.</span>
Тот, кто совершил подвиг, проявив личное мужество, стойкость, готовность к самопожертвованию. (В жизни)
Главное действующее лицо литературного произведения, спектакля, кинофильма и т.п. (Литературное произветение и т.д. и т.п.)
Тот, кто привлекает к себе всеобщее внимание, вызывает всеобщий интерес. (В жизни)