1. Приноси добро и радость другим, и о тебе будут помнить.
2. О хорошем всегда помнят.
3. Добро победит зло.
4. Красота спасет мир.
5. Добрые дела и после смерти живут.
6. Доброе дело два века живет.
<span>7. Сказка- ложь, но в ней намек, добрым молодцам урок.</span>
В комедии Недоросль Фонвизин изображает пороки современного ему общества. Его герои представители разных социальных слоев: государственные мужи, дворяне, слуги, самозваные учителя. Это первая в истории русской драматургии социально-политическая комедия.Центральная героиня пьесы госпожа Простакова. Она управляет хозяйством, колотит мужа, держит в ужасе дворовых, воспитывает сына Митрофана.
То бранюсь, то дерусь, тем и дом держится. Никто не смеет противиться ее власти: Разве я не властна в своих людях. Но в образе Простаковой есть и трагические элементы. Эта невежественная и корыстолюбивая перезрелая фурия очень любит и искренне заботится о своем сыне. В конце пьесы, отвергнутая Митрофаном, она становится униженной и жалкой:Один ты остался у меня.Да отвяжись…Нет у меня сына…
Основным способом создания характера Простаковой является речевая характеристика. Язык героини меняется в зависимости от того, к кому она обращается. Слуг госпожа Простакова называет воры, канальи, бестия, собачья дочь. К Митрофану обращается: другмой сердешный, душенька.
Гостей встречает уважительно: рекомендую вам дорогого гостя, милости просим.С образом Митрофана в пьесе связана очень важная для просветительской литературы идея воспитания. Митрофан невежа, бездельник, любимец матери. От родительницы он унаследовал спесивость и грубость. К свято преданной ему Еремеевне он обращается: старая хрычовка. Воспитание и обучение Митрофана соответствует моде того времени и пониманию родителей. Французскому языку его учит немец Вральман, точным наукам отставной сержант Цыфиркин, который малую толику арихметике маракует, грамматике семинарист Кутейкин, уволенный от всякого учения.
Познания Митрофанушки в грамматике, его желание не учиться, а жениться смешны. Но его отношение к Еремеевне, готовность за людей приниматься, предательство матери вызывает уже иные чувства. Митрофанушка становится невежественным и жестоким деспотом.Основной прием создания сатирических персонажей в пьесе зоологизация. Собравшись жениться, Скотинин заявляет, что он и своих поросят завести хочет. Вральману кажется, что, живя с Простаковыми, он жил фее с лошатками. Таким образом автор подчеркивает мысль о животной низменности окружающего мира.
Несмотря на то, что жанр пьесы Недоросль комедия, Фонвизин не ограничивается только изобличением общественных пороков и созданием сатирических персонажей. Автор рисует ряд положительных персонажей Стародум, Правдин, Софья, Милон. Эти герои открыто выражают взгляды честного человека на дворянскую мораль, семейные отношения и даже гражданское устройство. Этот драматургический прием поистине означает переворот в русской просветительской литературе от. критики отрицательных сторон действительности к поискам путей изменения существующего строя.
Рано-вранці вже вишукалась черга з чоловіків, що хотіли... плюнути в картину в центрі майдану. Серед усіх був і хлопчик Том. Він постійно розпитував чоловіків. А чи правда, що вона усміхається? А чи правда, що їй чотириста років? І що вона зроблена з фарби та полотна...
«Тут уся справа в ненависті до усього, що пов’язане з минулим, — пояснював Грігсбі. — Людина ненавидить те, що її занапастило, що їй життя поламало». «А чи є хоч хто-небудь чи що-небудь, чого ми б не ненавиділи?» — питав Том.
Чоловік погодився. Потім пригадав свята, на які знищували те, що ненавиділи. «Найкраще, — мовив Грігсбі, — було того разу, коли громили завод, який ще намагався виробляти літаки. Ну й потішили ж ми душу! А потім знайшли друкарню та склад боєприпасів — і висадили їх у повітря разом!»
Та ось один з черги промовив, що колись знайдеться людина, яка підлатає цивілізацію. Людина, в якої душа горнеться до гарного.
По кутках обгородженого майданчика стало четверо поліцаїв — вони повинні були стежити за тим, щоб не кидали каміння. «Це для того, — пояснив Грігсбі, — щоб кожному випало плюнути разок».
Том завмер перед картиною, дивлячись на неї. У хлопчиська пересохло в роті. Жінка на картині посміхалася таємничо-сумовито, і Том відчував, як б’ється його серце, а у вухах неначе лунала музика.
«Вона гарна», — мовив він. А потім тихо спитав, як її звати. Йому відповіли, що, здається, «Монна Ліза». Влада постановила, що сьогодні опівдні портрет на майдані буде віддано в руки тутешніх мешканців, аби вони могли взяти участь у знищенні...
Том і отямитися не встиг, як натовп, гукаючи, штовхаючись, борсаючись, поніс його до картини. Почувся різкий звук полотна, що рветься... Поліцаї кинулися навтікача. Натовп вив, і руки дзьобали портрет, наче голодні птахи. А Том стояв осторонь і притискав до грудей шматочок полотна.
Додому він повернувся лише ввечері. Цієї ночі весь світ спав, осяяний місяцем. А на Томовій долоні лежала Усмішка. Він дивився на неї у білім світлі, яке падало з опівнічного неба, і тихо повторював про себе, знову й знову: «Усмішка, чарівна усмішка...»
За годину він усе ще бачив її, навіть після того, як обережно склав та заховав. Він заплющив очі, і знову у темряві перед ним — Усмішка. Лагідна, щира, вона була там і тоді, коли він заснув, а світ охопила німа тиша, і місяць плив у холоднім небі спочатку вгору, потім униз, назустріч ранку.
Коментар
Важкі часи: війна, тяжкі випробування, голод та інші лиха часто роблять людей жорстокими та черствими. Вони втрачають віру у добрі часи, втрачають здатність бачити та розуміти прекрасне. Саме так трапилося з героями оповідання Бредбері.
Та не в усіх людей душа повністю кам’яніє. Давно відомо, що серця дітей більше відкриті для добра й краси, ніж серця дорослих. Можливо тому, що на долю дітей ще не встигло випасти стільки нещасть та втрат? Можливо.
Але, все-таки це не виправдання. Бо, якщо людина втрачає почуття прекрасного, якщо її не хвилюють такі цінності, як витвори високого мистецтва, церковні реліквії тощо, то така людина втрачає саму себе.
Саме тому, через серце маленького хлопчика Тома, автор намагався показати світу дорослих, що колись все зміниться на краще. Що краса, усмішка насправді врятують світ.
І виникне органічна цивілізація, «така, щоб люди могли жити мирно». І бачити красу.