Рано-вранці вже вишукалась черга з чоловіків, що хотіли... плюнути в картину в центрі майдану. Серед усіх був і хлопчик Том. Він постійно розпитував чоловіків. А чи правда, що вона усміхається? А чи правда, що їй чотириста років? І що вона зроблена з фарби та полотна...
«Тут уся справа в ненависті до усього, що пов’язане з минулим, — пояснював Грігсбі. — Людина ненавидить те, що її занапастило, що їй життя поламало». «А чи є хоч хто-небудь чи що-небудь, чого ми б не ненавиділи?» — питав Том.
Чоловік погодився. Потім пригадав свята, на які знищували те, що ненавиділи. «Найкраще, — мовив Грігсбі, — було того разу, коли громили завод, який ще намагався виробляти літаки. Ну й потішили ж ми душу! А потім знайшли друкарню та склад боєприпасів — і висадили їх у повітря разом!»
Та ось один з черги промовив, що колись знайдеться людина, яка підлатає цивілізацію. Людина, в якої душа горнеться до гарного.
По кутках обгородженого майданчика стало четверо поліцаїв — вони повинні були стежити за тим, щоб не кидали каміння. «Це для того, — пояснив Грігсбі, — щоб кожному випало плюнути разок».
Том завмер перед картиною, дивлячись на неї. У хлопчиська пересохло в роті. Жінка на картині посміхалася таємничо-сумовито, і Том відчував, як б’ється його серце, а у вухах неначе лунала музика.
«Вона гарна», — мовив він. А потім тихо спитав, як її звати. Йому відповіли, що, здається, «Монна Ліза». Влада постановила, що сьогодні опівдні портрет на майдані буде віддано в руки тутешніх мешканців, аби вони могли взяти участь у знищенні...
Том і отямитися не встиг, як натовп, гукаючи, штовхаючись, борсаючись, поніс його до картини. Почувся різкий звук полотна, що рветься... Поліцаї кинулися навтікача. Натовп вив, і руки дзьобали портрет, наче голодні птахи. А Том стояв осторонь і притискав до грудей шматочок полотна.
Додому він повернувся лише ввечері. Цієї ночі весь світ спав, осяяний місяцем. А на Томовій долоні лежала Усмішка. Він дивився на неї у білім світлі, яке падало з опівнічного неба, і тихо повторював про себе, знову й знову: «Усмішка, чарівна усмішка...»
За годину він усе ще бачив її, навіть після того, як обережно склав та заховав. Він заплющив очі, і знову у темряві перед ним — Усмішка. Лагідна, щира, вона була там і тоді, коли він заснув, а світ охопила німа тиша, і місяць плив у холоднім небі спочатку вгору, потім униз, назустріч ранку.
Коментар
Важкі часи: війна, тяжкі випробування, голод та інші лиха часто роблять людей жорстокими та черствими. Вони втрачають віру у добрі часи, втрачають здатність бачити та розуміти прекрасне. Саме так трапилося з героями оповідання Бредбері.
Та не в усіх людей душа повністю кам’яніє. Давно відомо, що серця дітей більше відкриті для добра й краси, ніж серця дорослих. Можливо тому, що на долю дітей ще не встигло випасти стільки нещасть та втрат? Можливо.
Але, все-таки це не виправдання. Бо, якщо людина втрачає почуття прекрасного, якщо її не хвилюють такі цінності, як витвори високого мистецтва, церковні реліквії тощо, то така людина втрачає саму себе.
Саме тому, через серце маленького хлопчика Тома, автор намагався показати світу дорослих, що колись все зміниться на краще. Що краса, усмішка насправді врятують світ.
І виникне органічна цивілізація, «така, щоб люди могли жити мирно». І бачити красу.
Оригинальная поэма о битве русских воинов с половцами на реке Каяле не одно столетие вызывает пересуды у читателей: кто автор, когда написано это произведение, правильно ли расшифрованы все слова? Этим шедевром литературы интересуются филологи, географы, ботаники, зоологи.
«Слово о полку Игореве» до наших дней заставляет вести ярую полемику у учёных об авторстве. Одни считают, что поэма написана самим князем Игорем, другие – его старшим сыном Владимиром или одним из воинов, который брал участие в походе, а может быть и Бояном. Однако все придерживаются мнения, что этот человек был настоящим патриотом, а также талантлив и имел обширные знания в области истории и военного дела. Автор писал правдиво, в поэме мы видим исторических действующих лиц, художественного вымысла совсем мало. В произведении упоминаются даже некоторые события за два столетия до описанной битвы.
Чтобы глубоко вникнуть в содержание этого произведения, нужно его внимательно несколько раз прочесть, разобраться в значении каждого слова. Ведь здесь описан не только поход князя Игоря, а и быт людей, поверья, традиции, языческие и христианские верования, гражданские и семейные взаимоотношения между людьми. Многие фразы из «Слова…» стали крылатыми.
Основная цель написания этого произведения – это осудить княжеские междоусобные войны и призвать к единению, чтобы защитить родную землю от врага. Князь Игорь идёт в поход, не посоветовавшись с киевским князем Святославом. Он оставляет земли, лежащие на границе, без защиты. Даже плохая примета (солнечное затмение) не остановила князя и его дружину. Наверное, князь в тот момент больше думал о наживе, славе и власти, чем о последствиях. Вместе с новгород-северский князем Игорем в поход идёт его брат Всеволод (князь курский), племянник Святослав (князь рыльский) и старший сын Владимир (из Путивля).
В композиции слова четко прослеживаются три части: запев, основная часть и концовка. Во вступлении безымянный автор размышляет о междоусобицах. Основная часть - это несколько рассказов о выступлении войска, сам поход, две битвы с половцами, события, связанные с поражением русских воинов, вещий сон Святослава и «золотое слово» князя, плач Ярославны, бегство Игоря из плена. В концовке воспевают Игоря и дружину.
Хотя в произведении повествуется о князе Игоре, всё же центральным образом выступает Русская земля и её история. Творческое воображение автора «Слова ...» дало возможность читателям увидеть огромные просторы родной земли от берегов Черного моря до Новгорода. Автор поэмы призывает всех к единению русских земель, осуждает зависть и злобу.
О популярности «Слова ...» свидетельствует значительное количество его переводов на многие языки мира. Эта героическая поэма остаётся популярной и в наше время, пересекает границы стран, приобретает все более широкую славу.
Гоголь высмеивает пороки людей. Он высмеивает тех людей которые из-за страха объединились на короткое время. Автор выступает против высокомерия, гордости, трусости.
