На головному майдані черга постала ще о п'ятій годині, коли за вибіленими інеєм полями співали далекі півні та ніде не було вогнів. Тоді довкола, серед розбитих будівель, пасмами висів туман, але тепер, о сьомій ранку, розвиднілось, і він почав танути. Уздовж дороги по двоє, по троє підшиковувалися до черги ще люди, яких привабило до міста свято та базарний день. Хлопчисько стояв одразу за двома чоловіками, які гучно розмовляли між собою, але у чистім холоднім повітрі звук голосів здавався удвічі гучнішим. Хлопчисько притупцьовував на місці і дмухав на свої червоні, у саднах, руки, позираючи то на брудну, з грубої мішковини, одежу сусідів, то на довгий ряд чоловіків та жінок попереду. - Чуєш, хлопче, а ти що тут робиш так рано? - мовив чоловік за його спиною. - Це моє місце, я тут чергу зайняв,- відповів хлопчик. - Біг би ти, хлопче, звідси та поступився своїм місцем тому, хто знається на цій справі! - Облиш хлопця,- втрутився, різко обернувшись, один із чоловіків, які стояли попереду. - Я ж жартую,- задній поклав руку на голову хлопчиська. Хлопчик похмуро скинув її. - Просто зважив: дивно це - дитина, так рано, а він не спить. - Цей хлопець знається на мистецтві, зрозуміло?- сказав захисник, його прізвище було Грігсбі.- А як тебе звуть, хлопче? - Том. - Наш Том, вже він плюне як слід, вцілить, правда, Томе? - Авжеж! Сміх покотився людською шеренгою. Попереду хтось продавав гарячу каву у тріснутих чашках. Глянувши туди, Том побачив маленьке жарке вогнище та юшку, що булькотіла в іржавій каструлі. Це була не справжня кава. її заварили з якихось ягід, зібраних на ланах за містом, та продавали по пенні за чашку зігріти шлунок, але мало хто купував - мало кому дозволяла кишеня. Том кинув погляд туди, де черга зникала за зруйнованою вибухом кам'яною стіною. - Кажуть, вона усміхається,- сказав хлопчик. - Еге ж, усміхається,- відповів Грігсбі. - Кажуть, вона зроблена з фарби та полотна. - Правильно. Саме тому і здається мені, що вона не справжня. Та, справжня, я чув, була на дошці намальована, у давню давнину. - Кажуть, їй чотириста років. - Якщо не більше. Коли вже так казати, нікому не відомо, який зараз рік. - Дві тисячі шістдесят перший! - Правильно, так кажуть, хлопче, кажуть. Брешуть. трьохтисячний.п'ятитисячний. Звідки нам знати! Стільки часу самісінька веремія була... І лишилися нам лише уламки... Вони човгали ногами, поволі просуваючись уперед по холоднім камінні бруківки. - Скоро ми її побачимо?- сумовито протяг Том. <span> - Іще кілька хвилин, не більше. Вони обгородили її, повісили на чотирьох латунних стовпцях оксамитову мотузку, все як слід, щоб люди не-підходили надто близько. І </span>
Тема: заклик автора <span>до дна випити чашу щастя від молодості й кохання, тим паче, що щастя — надто швидкоплинне, на прикладі приходу весни.</span> Ідея: ми маємо насолоджуватись кожним прожитим днем, кожною хвилиною, цінувати життя.
Говорячи про риси яких потрібно позбутися насамперед згадаю про лінь.На мою думку лінь це найгірша риса з усіх негативних рис.Тільки подумаймо лінь змушує нас невиконувати домашні завдання що призводить до отримання поганих оцінок.Якби ми не лінилися то виконували б усі завдання і тоді не мали ніяких проблем.Тому я вважаю що я повинен позбутися ліні.І я буду намагатися так і зробити. Тож кожного разу коли захочу грати в компютерні ігри гуляти з друзями але і повинен виконати домашні завдання я не по лінуюся і виконаю їх а ще насамперед я буду вірити в свої сили.
<u>Калитка</u>.Зовсім засліплений жадобою до грошей, тому легко стає жертвою досвідчених шахраїв-фальшивомонетників. Зажерливість до накопичення грошей і землі становить основний зміст образу Калитки.• Герой не гребує ніякими способами нажитися, нерідко за рахунок руйнування господарства бідних селян, що через злидні тікають із села, і дрібних поміщиків.• Земля — його мета, гроші — його засіб. Із цих двох речей складається його уявлення про життя. Від однієї тільки уяви про докуплений шмат землі в Калитки «диханіє спирає». <span><u>Копач</u> — дуже щедра людина. Бажаним скарбом він поділився б з усіма, хто б його попросив. Тільки чесним шляхом мріє розбагатіти Бонавентура.</span><span>Копач живе у якомусь своєму світі, не зрозумілому для інших. Живе своїми мріями, його зовсім не бентежить те становище, в якому він опинився. </span><span><u>Савка</u> — компаньйон Калитки, змучений бідністю селянин, який живе у боргах і не знає, як існувати далі. Доведений до відчаю, він згоден продати дияволу власну душу. Він навіть ходив на Івана Купала на роздоріжжя кликати Гната Безп'ятого! Аби тільки розбагатіти, наблизитися до «хазяїнів», придбати до рук ще шматочок. Адже, за його мораллю, «з грішми, сказано ж, і чорт не брат». Але в грошових справах немає ні братів, ні кумів: Калитка позичає Савці гроші не тільки під нечуваний процент, а ще, для певності, вимагає «запродажню запись на воли».</span>