1)кольорові олівці
синього кольору
працьовитий олівець
жовтого кольору
червоний дзьобик
2)до мами курки просити їжу
На небагатолюдній вулиці, далеко від центра міста, відкрився сучасний супермаркет. Зовні він нагадує споруди подібних магазинів, що розкидані по всьому місту. Але одна важлива відмінність все-таки є. Підприємці створили біля супер-маркета смерекову алею. Тут ростуть розкішні блакитні смереки. Вони однакові на зріст, пухнасті. У їхніх кронах вільно горобцям, синицям. Зрідка на верхівку присяде сорока. Часом вона нагадує флюгер; крутиться туди й сюди, невгамовно і рішить про щось своє, а потім, зірвавшись, раптово летіть геть. Горобці частенько сваряться із сороками, а голуби поважно походжають біля ялинок мозаїчними митами, щось викльовуючи з щілин, і приятелюють з горобцями.
Робітники супермаркету ретельно доглядають за ялинками. Обкопують навколо землю. Особливо багато клопоту у них перед Новим роком - треба стежити, щоб ялинки не постраждали від браконьєрів. Мені подобається гуляти цією алеєю. Я вітаюсь з кожною ялинкою, обережно торкаючись пухнастої гілочки, кажу: «Привіт, красуне!»
Ці блакитні смереки красиві у будь-яку пору року, але особливо - сніжною порою, коли на їхньому розложистому гіллі лежить біле покривало, а під самою верхівкою - ані сніжинки. Зелений хвойний намет надійно захищає землю біля підніжжя дерева від снігу.
Якось у цих красунь з’явилися суперниці. Це було під Новий рік, і у великій вітрині супермаркету були виставлені штучні ялинки; причому саме напроти живих лісових красунь. Вийшло своєрідне суперництво: хто ж кращий - рукотворні ялинки чи створені самою природою?
Штучні ялинки були вишукані, неначе причесані, їхні голки неприродно блищали у світлі вітринних ламп. Виглядали вони пихато, а розкішні різнобарвні кулі, що прикрашали пластикові голки, ніби посилювали штучність, ще більше давали зрозуміти, що це дерево не справжнє. Та покупцям було неважливо, що ялинка з пластику. Вони охоче купували їх як новорічний подарунок.
Проте справжні блакитні смереки бачили зірки, дихали морозним повітрям, спілкувалися з птахами. А штучні ялинки покірливо чекали на свою долю. Після свят ялинки з вітрини супермаркету прибрали, несправжні дерева упакували і відправили на склад до наступного свята.
Смереки біля супермаркету залишалися на своєму посту. Цікаво, подумав я,якби ці дерева могли відчувати смуток або радість, міркувати, як люди, як би ви поставилися до своїх штучних побратимів? Чи промовили б заповітні слова: «незаважайте знайомитися!»? А після Нового року чи сумували б за ялинками, які зникли з вітрин великого супермаркету?
<span>Я знову торкаюсь рукою прохолодної ароматної хвої і радію, що завжди зможу прийти на зустріч з цими зеленими красунями.</span>
Ответ:
Літо – найтепліша пора року. Довгі сонячні дні змінюють короткі теплі ночі. Погода надворі найчастіше ясна, над головою розкидається безкрає синє небо. Дерева стоять пишно вбрані в яскраві зелені шати. Попід ними повсюди густо росте травиця, усіяна барвистими вогниками літніх квітів – маків, дзвоників, конюшини, пижма, ромашки, календули… А над ними порхають метелики та гудять всякі мушки.
Літо прикрашає сади й городи. Спіють соковиті вишні, за ними поспішають абрикоси та персики. Великі червоні полуниці хиляться низько до землі. Поступово «засмагають» у променях літнього сонця ще недавно зелені помідорчики. То тут, то там по арках зав’язуються огірки. Ціпкі колючі віти ожини стоять всипані солодкими темно-синіми, майже чорними ягодами. І так повсюди – буйство барв, свято плодючості, приємне відчуття тепла й затишку.
В літа чудовий дзвінкий голос – то співають високо в небі або сховані у вітах дерев птахи – маестро-соловейко, вранішній жайворонок, веселий говіркий горобець. А ближче до вечора музика літа змінюється – то вступає хор цвіркунів, що не замовкає аж до самого ранку.
І навіть дощ влітку теплий і лагідний. Під шатром низьких хмар повітря стає гарячим. Прохолодні краплі дощу змивають пил з доріг та листя, завдяки чому після воно заграє ще більш яскравим смарагдовим сяйвом.
Літо – яскраве, різнобарвне… Червень не схожий на серпень, та й липень має чим порадувати око. Високе чисте небо, тепла прозора вода річок, стиглі фрукти, насичені кольори навкруги… Немає на світі людини, яка б не любила літа!
Для кожної дитини її батьки найкращі. Так і для мене. І цей твір хочу присвятити моїй матусі.Це дуже вродлива і чуйна, добра й енергійна, люб’язна і весела, молода й життєрадісна людина. Не уявляю собі життя без неї. Бо вона виростила мене і навчила всьому, що я вмію.
Мою маму звуть Ірина. Коли дивлюся на неї, то її очі, брови, волосся нагадують про дідуся й бабусю. У неї дуже виразні зелені 0чі, як поля та гаї навесні, біля яких вона зростала. Волосся її чорне, кольором своїм нагадує зоране поле. Такі ж і брови, що тоненькими смужечками розташовані над очима.Моя матуся струнка та висока, завжди гарно, зі смаком одягнена.<span>У неї немає ворогів, бо вона завжди посміхається, не засмучує інших своїми проблемами. Навіть, коли сердиться, її очі світяться любов’ю. Тепло та ласка матері будуть мене зігрівати все життя.</span>
Khi* Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.
* Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.
* Рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш.
* Більше діла — менше слів.
* Будь господарем своєму слову.
* Мовивши слово, треба бути йому паном.
* Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш.
* Від красних слів язик не відсохне.
* Від солодких слів кислиці не посолодшають.
* Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.
* Від теплого слова і лід розмерзається.
* Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.
* Впік мене тим словом, не треба й вогню.
* Гостре словечко коле сердечко.
* Де мало слів, там більше правди