Сьогодні я прокинулась від легесенького постукування у вікно. Відкрила очі і ледь не скрикнула від радощів: «Яблунька розцвіла! Яблунька мого доброго дідуся.:.»
Відчинила вікно, і дукмяна хвиля ранкової свіжості, напоєна тонким ароматом яблуневого цвіту, підхопила мене на крила спогадів. Я повертаюсь у дитинство...
Як живий іде садом дідусь. Він і дня не міг про-.жити без роботи у свої сімдесят п'ять.
— Відпочили б, дідусю,— просила я його. А він лише одказував: «Без діла слабіє сила...»
Якось весняним, ранком дідусь сказав, що сьогодні навчить мене саджати яблуні. Я вже хотіла бігти, та він зупинив, ховаючи посмішку в сиві вуса. «Не метушись — швидше буде...»
Зібравши інструменти, дідусь став розмічати місце для ями, а я замішувала у чавунці глиняний розчин. Дідусь тим часом став не поспішаючи копати.
Незабаром він покликав мене. «Бери, внучко, заступ і ген на той пустир підемо. Яблунька там, наче сирітка, серед кущів терсну заблукала...»
Деревце справді виявилося непоказним. Стовбур зламаний. Гілки висіли, ніби перебиті руки.
Яблуньку дідусь викопував довго. Потім обережно взяв дичку своїми вузлуватими мозолястими руками і став уважно розглядати кореневище. Щось проказуючи стцха до яблуньки, відрізав ножицями пошкоджені корінчики. Зануривши кореневище у глиняну купелю, опустив саджанець у ямку.
Я стала закидати її, а він у той час ніжно підтримував яблуньку, легенько підтрушуючи. Зробивши црасиву луночку, з якоюсь веселою зажурою мовив: «Рости на радість людям!»
...Спогади на мить перервала бджілка, що злетіла з рожевої пелюстки. І знову я згадала дідуся. Останню його яблуньку — і першу в твір моєму житті.
Ні, дідусь не просто навчив мене саджати дерева, він навчив дарувати іншим радість і красу. А вони — безсмертні!
Кожен день бачила,маленьких,дітей.Гордилася сімейка школою,не заздрила іншим лелекам.
Н шістсот сімсот
Р шестисот семисот
Д шестистам семистам
З шістисот семисот
О шестистами семистами
М на шестистах на семистах
Моє дитинство -найкраще .
Я пам.ятаю його дуже добре .Я була дуже спортивною дівчинкою.Ходила на борьбу ( 1 день ). Я пришла , мене всі хлопці боялись .Я в 6 років ходила на бальні танці .Вони мені дуже сподобались .І тепер вони мені знадобились.Я пам,ятаю, як почала грати на фортопіано .Ці звуки доносились по всій школі. Коли я грала , люди мене уважно слухали .З дитинства я була схожа на розбійницю . Я любила лазити по деревах . Це дуже весело було .Я грала в усі ігри : хованки , вампір , козака -розбійника і.т.д . З дитинства я обожнюю тварин .Я пам,ятаю , брала коників , потім вони вмирали , я їх хоронила, на на ступний день приходила відкапувала їх і плакала .В мене було багато кошенят і дуже велика собака ,Аллабай -дуже добрі собаки )
Його звали Док .Потім він помер і я тяжко пережила його смерть .Пам,ятаю, як в перший раз пішла до школи до 1-го класу, а зараз уже 11 -й клас . Час так швидко линув , що я не встигла оглянутись . В мене було багато друзів ,Я ходила з дитинства на кружок по бісеру . Робила квіти і тварин .Пам, ятаю ,що ходила багато разів до зоопарків . Там дуже весело було .На ролики вперше стала в 6 років ,зараз роблю багато трюків. Граю на гітарі . Пам, ятаю, як я стрибнула с парашюта . Це було стільки емоцій, я вам не можу передати .Спочатку було трохи страшно , але я переборола свій страх і стрибнула . Ти летиш у небі і так класно .Я вмію малювати .Перший портрет я намалювала в 10 років .
Я , вважаю, що дитинство не повернути . Живіть майбутнім .Більше фотографуйтесь , ведіть спортивний образ життя .І живіть , так , як ви захочете .
