У нас в школе поевилась жаллбная книга ,в эту книгу каждый человек который учится или работает в школе может написать свою жалобу. многие писали про бегающих по коридору ребят ,некоторым не нравилось поведение ребят в школе . даже некоторые учителя писали жалобы ,они писали про то что некоторые не делают домашнюю работу, не отвечают на уроках или болтают во время уроков . в конце учебного года директор читала при всей школе жалобы , а учащиеся и работники школы решили что в следущем году будут исправлятся.
КОНЕЦ.
Олександр Грін (1880-1932) - видатний представник російського неоромантизму, письменник, поет, філософ. У біографії Гріна є чимало цікавих, яскравих моментів, які розкривають його як сильну і яскраву особистість.
Дитячі та юнацькі роки
Олександр Степанович Грін народився 11 (23) серпня 1880 р, в м Слобідської Вятської губернії. Його батько, С. Гриневський, польський шляхтич, був учасником Січневого повстання, за що його заслали в Томську губернію. Читати майбутній письменник вивчився в шестирічному віці. З самого дитинства він "хворів" морем і мріяв стати матросом. Кілька разів маленький Сашко робив спроби втекти з дому. Домашнє виховання майбутнього літератора послідовним не було. Безпричинні ласки різко змінювалися суворими покараннями. Іноді дитина опинявся наданий самому собі. У 1889 р Саша поступив у підготовчий клас місцевого реального училища. Там і "народилося" прізвисько "Грін", що стало згодом його літературним псевдонімом.
Навчався Олександр кепсько, і, за спогадами сучасників, був "запеклим хуліганом". Коли юнакові виповнилося п'ятнадцять років, його мати померла від туберкульозу. Одружившись вдруге, батько віддалився від сина, і юний Грін був змушений почати самостійне життя.
Початок творчого шляху
У 1906-1908 рр. в житті А. Гріна настав перелом. Влітку 1906 р з-під його пера вийшли два оповідання, які були опубліковані восени цього ж року. Жанр ранніх оповідань був визначений як "агітброшюра". Вони були присвячені солдатам царської армії, які після революції 1905 р часто влаштовували криваві каральні рейди. Гонорар письменник-початківець отримав, але весь тираж був знищений. В початку 1908 р Грін випустив свою першу збірку. Велика частина збірника була присвячена есерів.У 1910 р письменник випустив другу збірку. Більшу частину його складали розповіді, написані в жанрі реалізму. Проявивши себе, як подає надії письменник, він познайомився з М. Кузьміним, В. Брюсовим, Л. Андрєєвим, А. Толстой. Найближче він зійшовся з А. І. Купріним. Переважно письменник публікувався в "малої" пресі. Його розповіді видавалися в «Біржових відомостях», «Ниві», «Батьківщині". Іноді він публікувався в "Сучасному світі" і "Російській думці".У 1914 р Олександр Грін став співпрацювати з журналом "Новий Сатирикон". Цей журнал опублікував його збірка "Подія на вулиці Пса". Після початку Першої світової війни, в творчості письменника намітився черговий перелом. Його розповіді стали носити антивоєнний характер.
Ставлення до радянської влади
Знайомлячись зі змістом короткої біографії Олександра Гріна, слід знати, що у нього були досить складні відносини з радянською владою. Засуджуючи червоний терор, він щиро дивувався, не розуміючи, як апологети нової влади зможуть знищити насильство ще більшим насильством. Цю думку він не раз висловлював у "Новому сатириконі". В результаті журнал, як і інші опозиційні видання, був закритий. Це сталося в 1918 р Грін був заарештований і ледве уникнув розстрілу.
Продовження літературної діяльності
На початку 1920 р Грін приступив до свого першого роману, "Блискучий світ". Через 1924 р твір було надруковано в Ленінграді. Найбільш яскраво його літературний талант проявився в оповіданнях "Фанданґо", "Щуролов", "Балакучий домовик".У 1926 р письменник закінчив роботу над основним своїм романом - "Та, що біжить по хвилях". Твір побачив світ в 1928 р З величезними зусиллями були видані і "західні" твори видатного літератора, "Дорога нікуди" і "Джессі і Моргіана".
Смерть
Олександр Грін пішов з життя 8 липня 1932 року в Старому Криму. Причиною смерті був рак шлунка. Поховали письменника на міському кладовищі. Його могила знаходиться на ділянці, звідки видно настільки улюблене Гріном море. У 1934 р був виданий останню збірку оповідань Гріна, "Фантастичні новели".
Во-первых он хитрых.Он храбрый,умный,отважный,любящий сын...
<span><span> А. П. Чехова отличаются краткостью и насыщенностью сюжета. В рассказе "Тоска" кажется, что не происходит никаких событий. Извозчика Иону Потапова в скучных зимних сумерках засыпает снегом. Он ожидает своих пассажиров. На самом же деле Иона никого и ничего уже не ждет. Вот уже целую неделю он живет как в полусне: у него умер сын.
Трагедия Ионы никого не интересует: ни военного, ни праздношатающуюся молодежь, ни человека его же сословия — извозчика.
Иона Потапов никому не интересен, его распирающая душу боль никому не нужна. Все куда-то спешат, все недовольны, раздражены, только Ионе некуда спешить. Он одинок, печален, погружен в раздумья. Смерть ошиблась, "дверью обозналась", забрала наследника, который "настоящий извозчик был".
После нескольких попыток излить душу посторонним людям, Иона Потапов понимает, что в горе сочувствующих нет и не будет, люди замыкаются, они хотят чего угодно, но только не разговоров о чьей-либо смерти.
Люди не хотят думать о бренности, они бездумно снуют по миру, надеясь, что удача их убережет, они найдут свое место в жизни, и что им за дело до смерти какого-то человека.
Отсутствие душевности, отзывчивости, понимания — проблема не только XIX века, но и нынешнего. Иона Потапов может быть водителем такси, у которого трагически погиб сын. Найдет ли он отзыв в душах современных пассажиров? Думаю, что нет. У Ионы "тоска громадная, не знающая границ", таковы же и безграничная черствость и равнодушие окружающих.
Зима. Падает снег. Он растает, когда станет теплее, от него не останется и следа. Тоска Иона тоже рассеется, если найдет теплый отзыв и участие. Да, останется боль утраты, как воспоминание о былом снегопаде, но можно будет жить, заботясь о лошади, спокойно думать о своей смерти.
Кому может выплакаться Иона? Только живой душе, только она способна понять горе другого. Иона нашел такого молчаливого друга — своего напарника — лошадь, старую, заезженную, уставшую от работы, которая может только дохнуть теплом своим на руки хозяина.
А. П. Чехов — тонкий психолог человеческой души. Он показал, как может быть безысходна тоска человека, одинокая, как и человек. Они наполняют друг друга, сосуды с глубоким, тягучим содержимым. И глухота человеческая, которая ведет к безграничному одиночеству и пустоте, к пустоте сосудов, которые должны быть наполнены живой влагой.</span><span><span> </span></span></span><span><span><span /></span></span>
<span>Сказание Авраамия Палицына" точно я вам говорю такойже ответ мне попался в олимпеаде Золотое Руно 2016</span>