<span>12:34Проблема роли учителя в формировании личностиПоделиться своим сочинением<span>Сочинение по тексту:Почему одни люди любят читать, a другие - нет? Почему одни помнят своих учителей всю жизнь, а другие забывают почти сразу же, оставив порог школы? На эти вопросы можно найти ответы в тексте Ф. Искандера. Рассказывая о своем школьном прошлом, автор отмечает, что учителя литературы Александру Ивановну ученики любили и понимали, а учителя, пришедшего на замену, не воспринимали никак. Все это происходило потому, что Александра Ивановна была предана своему делу, сама любила литературу и умела раскрыть красоту и мудрость русского слова. Эта искренняя любовь передалась и детям.<span>Проблема хорошего учителя, неформально относящегося к своему предмету, сегодня актуальна как никогда. Но и в былые времена ей уделялось немало внимания, и русская литература тому свидетельство. Возьмем, к примеру, А.С. Пушкина. В повести «Капитанская дочка. им вырисован француз Бопре, который «в отечестве своем был парикмахером, потом в Пруссии солдатом, потом приехал в Россию pour кtre outchitel, не очень понимая значение этого слова». Понятно, что Бопре стал учителем случайно, волею судеб, особого рвения и старания к воспитанию Пети Гринева не прилагал, поэтому ни о какой любви к предмету, а тем более учителю не могло идти речи. А малограмотный дядька Савельич вызывал у Гринева уважение и признательность, потому что он учил барина жизни, учил, как беречь честь смолоду. Да и в судьбе самого Пушкина няня Арина Poдионовна Яковлева сыграла большую роль, чем гувернеры и учителя: именно она привила поэту «любовь к отеческим гробам», «к преданьям старины глубокой» и русским народным сказкам. Всю жизнь Пушкин отзывался о ней нежно и ласково, подчеркивая любовь не только к русской
женщине, но и ко всему русскому народу с его мудростью, поэтичностью, искренностью.</span></span></span>
<span>Ось і настали літні канікули, коли
можна присвятити час улюбленим заняттям. Мені дуже подобається читати,
тому я вирішила познайомитися з книгою Л. Керролла «Аліса в Країні
Чудес». Тоді я навіть не могла уявити, скільки задоволення отримаю,
читаючи її. З першої сторінки я поринула у цікавий світ пригод, які
постійно супроводжували головну героїню Алісу та її друзів. З ними вона
познайомилась під час своєї подорожі по загадковій Країні чудес. Тут
дівчинка зустрілась із різними чудернацькими істотами, що дивували її
своїми здібностями та вчинками. Деякі з них були добрими, але
незвичними, наприклад, Чеширський кіт, Пелікан Додо. Інші, навпаки, дуже
неприємні, злі та невиховані – це Королева Сердець та її піддані. І
взагалі, все у тій країні було не так, але Алісі було цікаво подивитися,
що відбувається в іншому світі. Для цього їй довелося навіть декілька
разів поміняти свій зріст, іноді це було життєво необхідно (наприклад,
коли Королева звеліла відрубати Алісі голову, і їй довелося за допомогою
чарівного гриба швидко збільшуватися).
Персонажі дивували Алісу, а разом з нею і мене, своїм незвичним
виглядом, розмовами і навіть іменами. Серед них найбільше мені
сподобався Чеширський кіт, який, як і справжні коти, приходить тоді,
коли сам захоче і куди захоче, причому іноді з’являлись тільки його
голова або інші частини тіла, що було дуже кумедно. Він підказав Алісі,
як повернутися додому, проте для цього їй довелося познайомитись із
капризною та норовливою Королевою. Цей персонаж я сприймала як
негативний, оскільки в її образі уособлювались усі риси поганого
характеру та недостойної поведінки, особливо по відношенню до тих, хто
від неї залежав</span><span><span>Із всіх персонажів найбільш близькою
мені була сама Аліса, непевно, через те, що ми з нею майже одного віку. І
я їй навіть трішки заздрю, адже, дійсно, так цікаво було б потрапити у
загадкову країну! Мені подобається те, що Аліса смілива, не втрачає
інтерес до подій за будь-яких обставин, має власну думку, намагається
аналізувати та робити висновки про свої і чужі вчинки.
Надзвичайно цікаво було знайомитись із краєвидами цієї загадкової
країни, адже там росли не просто квіти, а квіти, що вміють співати,
зустрічались чудернацькі тварини і тим підтверджувалась назва країни.
Отже, книжка «Аліса в Країні Чудес» виявилась для мене як захоплюючою,
так і повчальною, оскільки на цікавих та кумедних прикладах англійським
письменником Льюїсом Керроллом були розкриті деякі негарні риси
характеру персонажів, що, на мою думку, властиві не тільки казковим
героям, але й звичайним сучасним людям, і яких обов’язково потрібно
позбавлятися</span></span>
Основу сюжета рассказа составил образ маленького нищего мальчика (шести
лет или младше), очарованного видом новогодней ёлки за окном богатого
дома, где много света, много игрушек, много вкусной еды, много нарядных и
чистых детей танцуют и веселятся под звуки музыки, а он вынужден
замерзать на людных петербургских улицах, голодный, брошенный на
произвол судьбы своими горемычными родителями, давно не евший досыта и
не видевший ничего, кроме пьянства, нищеты, грубости, разврата и
равнодушия петербургских трущоб. На какой-то момент мечты мальчика о
счастливом детстве сбываются, и он оказывается на новогоднем празднике
среди таких же, как и он, детей, увлечённый туда неведомым тихим
голосом, — он попал на «Христову ёлку».
Но то были лишь предсмертные грёзы тихо замерзающего брошенного всеми ребёнка, дорогого лишь Христу.
Ответ:
Робін Гуд(Локсі), Маленький Джон, брат Тук, Вілл Скарлет, Мач, син Мірошника, діва Меріан, шериф Ноттінгемський, лицар Гай Гісборн