Объяснение:
Війна – це страшно, але страшніше може бути, тільки якщо у війні починають брати участь діти. На жаль, багато народів були змушені брати участь у битвах і у всіх були різні причини. Найстрашніші війни: перша світова війна, Велика Вітчизняна, а також жорстокі конфлікти торкнулися багатьох Азіатських країн. У всіх подібних битвах довелося нелегко діткам. Хлопцям своє йде дитинство, довелося міняти на численні неприємності: смерть рідних і близьких людей, поранення, що викликають хвороби. Минулі війни забрали безліч молодих доль.
Сучасним дітям важко зрозуміти все те, що відчували ті діти, яким їм було рости під час всіляких битвах. Кожен раз бідолахам доводилося спостерігати зруйновані будівлі, і чути постійні постріли і вибухи снарядів. Коли діти лягали спати, то у них була тільки одна думка: чи прокинуться вони завтра або вже немає. Людям, які жили в тилу, довелося також несолодко, адже щодня в містах чулися звуки повітряної тривоги.
Назва: "Теплі слова"
Автор: <span>В. Голобородько
Рід: лірика
Вид: громадянська
Тема: розповідь про щирі патріотичні почуття.
Ідея: берегти рідне слово дуже важливо для нашого народу.
Худ. засоби:
Епітети: теплими словами.
Уособлення: щоб не вмерло слово.
Повтори: щоб не вмерло слово.
Автор ніби веде діалог з читачем, закликає берегти кожне рідне слово, передавати свої знання нащадкам, плекати мову. </span>
<span>Весільні обряди українського народу різноманітні і цікаві. Вони можуть відрізнятися в залежності від регіону, де народилися та проживають молодята, але, все ж таки, мають ряд спільних рис. Жодне українське весілля не проходить без музик та традиційних весільних пісень, які прикрашають святкування.</span>Весіллю передувало сватання. Для проведення цього обряду існували спеціальні атрибути, за допомоги яких наречена могла показати, чи згодна вона виходити заміж за парубка. В різних регіонах ці атрибути могли відрізнятися. В деяких куточках нашої країни атрибутами сватання та весільного обряду виступали хліб, рушники, гарбуз. Якщо дівчина погоджувалася йти під вінець, сватів пригощали хлібом та пов'язували їх рушниками. Якщо хлопець не підходив, свати отримували гарбуза. Традиційно, господарі вихвалялися достатком своєї родини, показували все, що мали. Якщо молодята підходили один одному, сватів щедро пригощали.<span>Заручини — це важлива традиція, яка передує весільному обряду. В деяких регіонах України заручини називають малим весіллям. Родини хлопця та дівчини зустрічаються тричі перед весіллям. На одній з цих зустрічей вони можуть отримати відмову, а на наступних — згоду. Остання зустріч мала більш офіційний характер, так як під час неї офіційно проголошували майбутнє весілля та відносини набували юридичного статусу. Якщо будь яка сторона відмовлялася від весілля, вони мали сплатити за всі витрати, які понесли свати та певну суму у вигляді компенсації за “безчестя”.</span>З давніх-давен до наших днів дійшла певна кількість весільних обрядів. Які мали майже магічне значення. Наприклад, під час весілля в Західній Україні батьки молодят виконували спеціальний танок. Батьки молодої брали хліб під пахви, ставали напроти та починали танцювати. Вся рідня підхоплювала цей танок та починала танцювати.<span>Весільний обряд поділяється на ряд дій, які є незмінними у всіх регіонах. Основними обрядовими діями є запрошення на весілля, приготування ритуального хлібу, виготовлення весільних вінків, розплітання коси та прощання із дівоцтвом, вінчання, посадження молодят на спеціальне місце за весільним столом, розрізання короваю, заміна дівочого віночку на хустку. Основною відмінною рисою українського весілля є те, що всі головні події відбуваються сама в домі молодої.</span><span>Під час весільного обряду кожний із запрошених має свою роль у проведенні даного дійства. Головна роль належить молодятам, але їх роль — пасивна. Всі діючи особи намагаються зробити цей день незабутнім для головних героїв свята. Традиційно наречений проводив викуп нареченої, зустрічав тещу, а наречена прощалась із рідним домом та своїми подругами.</span>В язичницькому періоді весілля проводили навесні, коли природа оживала. Цей час був сприятливим для створення сім'ї та зачинання нового життя. Коли на територію України прийшло християнство, весілля навесні стали рідкістю, так як в цей час люди дотримувалися Великого поста, під час якого були заборонені масові гуляння. <span>Особливе місце в весільних обрядахукраїнців відігравав коровай. Для випікання короваю спеціально запрошувалися жінки-коровайниці. Коровайниці мали бути одружені тільки один раз, подружнє життя їх повинно було бути щасливим. Вважалося, що вони передають частинку сімейного щастя молодятам. Невід'ємною частиною весільного обряду є весільні пісні. Під час святкування є місце для сумних пісень та веселих, жартівливих та серйозних. Пісня буде супроводжувати молодят протягом всього їх життя.</span><span>Наша компанія працює над тим, щоб зробити кожне весілля незабутнім. Ми видаємо нові збірки народних та сучасних весільних пісень, які набувають народного колориту, зображають особливості життя народу України, традиції та звичаї, сімейні цінності. Наші пісні прикрасять будь яке весілля в селі та в місті, наповнить його незабутнім колоритом та подарує незабутні враження кожному запрошеному на весілля.</span>
Сидить Василь коло ясел
Корівок годує, -
Дай ми, Боже, здоров'ячка,
Як файно цілує.
* * *
Ой співаю співаночки
Весело, весело -
Чути мої співаночки
<span>На другоє село.</span>
Пістряк у творі зображений справжнім шахраєм, який вмів використовувати своє службове становище, був лестивий і підступний у відношенні до вищого начальства, а зі звичайними людьми поводився зарозуміло. Та й взагалі, чого гарного можна чекати від безпробудного п’яниці? Саме він придумує виявити відьму і вчиняє розправу над ні в чому не повинними жінками.
Не більш гарний і сотник Забрьоха, який у всьому шукав власну вигоду. Заради неї козацький старшина був здатний навіть на злочин, навіть на змову з відьмою, навіть на те, щоб зморити голодом Конотоп і спалити його «з чотирьох кінців». Поки Забрьоха залишався при владі, замість служби підлеглі йому козаки обробляли старшинську землю і перетворилися майже у кріпаків.
<span>Реальні події у «Конотопській відьмі» Г. Квітки-Основ’яненки, як і у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» М. Гоголя, тісно переплітаються з вигадкою. Але саме такою, як і зобразив у повісті відьму Мотрю Зубриху автор, і була уява про неї народу. Та все це було лише фоном для відображення головної думки письменника. Адже повість «Конотопська відьма», у якій письменник прагнув показати, від чого у нашого народу найбільше зло, спрямована своїм вістря проти провінційного панства, його бездуховного існування, забобонності і неуцтва.</span>