Мова – це не тільки засіб порозуміння між людьми. У мові нація загодовує всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.
Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б'є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.
Що ж таке рідна мова? Яку мову вважати рідною? Визначення рідної мови є у Д.Розенталя і М.Теленкової "Язык, усваиваемый ребёнком в раннем детстве путём подражания окружающим его взрослым". Але воно не дає вичерпної відповіді на поставлене запитання. А як же бути, коли дитина з раннього дитинства виховувалась у чужорідному мовному середовищі? На жаль, багато мовознавців забуває про те, що рідна мова закладена в людині генетично. Сучасна електроніка фіксує особливості національного плачу новонародженої дитини. То чи маємо ми право байдуже ставитись до свого національного генетичного коду? Чужа мова, насаджена в ранньому віці, гальмує розумовий розвиток дитини: "... вчені підтвердили геніальний здогад Вільгельма Гумбольдта, висловлений у XVIII ст., що мова у вигляді коду існує в нейроклітинах людського мозку і генетично передається від батьків до дітей. Навчання мови дитиною йде як розшифрування коду. Мало того, мозок людини має ділянки, функціональне призначення яких запрограмоване на майбутнє".
Зі своєю першою вчителькою я познайомився ще в першому класі.Спочатку вона здалася мені дуже суворою.Але коли м познайомилисякраще,я зрозумів ,що вона добра та турботлива,до кожного учня відноситься з повагою.Вчителька нам дає не тільки шкільні знання,але й навчає нас спілкуватися один з одним,бути ввічливими,чесними,добрими людьми,допомагати старим та не ображати менших. Я пронесу ці знання через усе своє життя.Велика подяка першій вчительці
Я відчуваю радість вона тріпоче у грудях і виливається назовні піснею. я затримуюсь у польоті фантазії і світла. Кричу, дихаю, співаю. Ось що я відчуваю
Ответ:
Сонце,сідаючи косими парусами,обдає ті лани і горять вони всякими кольорами ,миготять зверху золотим блиском.
Вишеньці лікарський менший Сибір учительці Наталчин зупинці людскість