Поможіть утворити слова з чегруванням приголосних звуків дорога, берег, кожух, вуха,пасіка, птах, тривога,пух,око,рух,сухий,води
kira15
Дорога - дорожній, берег - на березі, вуха - вушний, пасіка - пасічник, птах - пташка
тривога - тривожний, пух - пушок, око- очі, рух - рушити, сухий - сушити, водити - ? (виводячи, виводиш), летіти - ?(летючий, летиш), гордитися - ? (гордишся), тихий - тишина, кликати - кличеш, друг - дружок, сніг - сніжок, крига - крижаний, лице - личко, запросити - прошений.
О'же-ледь ,юна'к,уз-бі'-ччя,об-дзво-ни'-ти,ма-йо'р,о'зе-ро,си'н,роз-мі-ня'-ти,во'д-жу,по-льо-ви'й,не-мо-вля',ти'ж-день,сі-ре'нь-кий
P.S.уз-бі-ччя-узбі-ччя,уз-біччя
Юна'к-'-наголос
Ответ:
Незважаючи ні на що я виборола перемогу.
Непотрібно нехтувати своїм талантом.
невгаваючи все було добре.
Незважаючи на когось потрібно всеодно вчитись.
Я нехтувала усім що мала і втратила все.
Незважаючи на чіюсь думку я всеодно полюбляю читати вечорами.
Нехтуючи своїм здоров'ям ми вбиваємо себе.
Ніщо так легко не зводить, зближаючи і єднаючи нас, як дорога.
Міжміська електричка шуміла через поля. Не було нічого дивного й незвичайного, коли, зустрівшись в електричці, я відразу заприяз нився зі скульптором Іваном Будним. Мені ім понувало його відкрите, розумне обличчя. Різ кий злам брів, стулені губи і, як вмерзлі обіч невеликого рота, складки свідчили не лишепро вольовитість, а й про те, що цей чоловік уміє стримувати задушевність, не виставля ючи її напоказ, як сентиментальну нікчем ність.
Менш ніж через чверть години я довіда вся, що він їде на день народження своєї мате рі в рідне село Чорний Дунаєць.
Коли електричка зупинилась, Іван Будний ніяково, аж якось знічено запропонував:
— А то ходімо... Побачите мою роботу, од ну з моїх робіт.
Ми висіли з електрички. Перед нами, кіло метрів півтора від полустанка, відкривалося село, островуючи серед хлібів. За роздумами я й нестямився, як заасфальтованою доріж кою підійшли до пам’ятника.
— От! — тільки й мовив скульптор, і я здо гадався: одна з його робіт.
Пам’ятник жінці — Мотрі Будній, як свід чив напис — стояв на низькому постаменті.
— Кілька слів про себе. Дозволите? Ба чите, я народився в евакуаційному обозі — на шляху, на початку війни. Обоз зупинився в цьому селі. Налетіли літаки, посипалися бомби. Я так і не знаю, хто була моя мати. Мо тря Будна знайшла мене, немовля, серед міси ва людських тіл і крові. Знайшла, принесла і прийняла до своїх шести. Її чоловік не повер нувся з війни. Ми росли чередою. Я завжди хотів їсти. Найбільше — деруни. Гарячі, зі сковороди. Перші були мої. Сусідки дорікали й шпетили маму: «Та він тобі голову об’їсть. Хіба мало, що ти вдова солдатка? Хіба ти його народила?» А мама відповідали: «А таки так, я народила його з народної біди...» Мати тяж ко робили. Буряки, буряки — ланище, а на ньому і мати і ми, діти, з ними. Перепочивши, мати підіймали свої руки й казали: «Пальці, діти пальці — сини, дочки мої...»
Ми мовчки стояли перед пам’ятником. Обличчя Мотрі Будної було повне великої муки і великого болю, але не виражало приреченос ті. Різець скульптора вловив безперервний, безконечний рух мислі на її задуманому чо лі — робити діло, бо воно спільне. Хіба ми всі не коріння одного дерева? Цей різець вловив і сам висвіт материнської душі, який не згасає у зморшках під очима.
— Іване! Іване!
До нас, власне, до скульптора хтось гукав. Він відгукнувсь:
— А я вже тут! — Казав мені: — Мої брати і сестри — наша гал айстра. Ми кожного року збираємось на мамині іменини.
<span>До нас наближалися громадкою жін ки і чоловіки, ведучи дітей. Ішли, пропахлі сонцем,— народ серця, народ розуму, народ рук — до своєї матері.</span>
Оберіг (від дієслова "оберігати") - це якась річ, предмет живої чи неживої природи, який людина використовує для власного захисту, захисту родини, оселі, рідних чи близьких людей від негативного впливу інших людей чи якихось явищ. Обереги роблять з найрізноманітніших матеріалів: з ниток, з глини, з дерева; часто в ролі оберегів використовують рослин чи тварин. Наприклад, з давніх давен матері боялися, що злий погляд може зашкодити маленькій дитині, в такому випадку на руку немовлятам зав"язували нитку із шерсті червоного кольору. Часник теж з давніх-давен вважається оберегом проти нечистої сили, його ставили над дверима, щоб нечисть не могла переступити порогу. Найсильніші обереги ті, котрі робиш власними руками. Вишивка на сорочці, зроблена руками матері для дитини, дівчиною - для коханого - одні з таких сильних оберегів.
