Под воздействием солнечного тепла вода с поверхности озер, рек, морей, океанов и ручьев испаряется, превращаясь в пар. Пар очень легкий, он поднимается вверх, в воздух, где мельчайшие водяные капельки собираются в облака и тучи. Если же холодает, капельки сливаются — сотни тысяч их образуют одну полновесную каплю. Такие капли становятся уже слишком тяжелыми для того, чтобы продолжать свое парение в небе, они падают на землю — идет дождь.
[С п р а в ж н й о го],[С е р йо з н' і с т'],[Й о с и п],[З н а й о м и т' с а],[Н у л' о в и й]
Вечірнього [В е ч' і р н' о г о]
Фонетичний розбір :
[В]сонорний
[е]м'який
[ч']глухий пом'якшений
[і]м'який
[р]сонорний
[н']сонорний
[о]м'який
[г]дзвінкий
[о]м 'який
Рада всім допомагати :)
1. чиж ганни петрівни
2 швеця ігоря віталійовичп
3 похозей інни львівни
4 зайця сергія юрійовича
«Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім — директором видавництва «Молодь».
А. Давидов створив для дітей багато книг — у тому числі і науково-художніх, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла 1967р., далі — «Сонячні вершники», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки.
Твори А. Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.
Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота, спостерігає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.
Оповідання це близьке до казки, які теж пише А. Давидов. Краща з них — про Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить природу.
Подвоєння відбувається:
1. При збігові двох однакових приголосних:
<span>- на межі префікса і кореня: беззубий, віддячити, оббити, роззява;
</span><span>- на межі кореня і суфікса: докорінний, неписьменний, щоденний, осінній, ранній
</span><span>2. У наголошених прикметникових суфіксах -енн-(ий), -анн-(ий), -янн-(ий), що вказують на міру, більшу, ніж звичайна, або на можливість чи неможливість виконання дії: здорове'нний, невблага'нний, страше'нний, незрівня'нний, незліче'нний.
</span><span>3. У прикметниках-старослов’янізмах: огненний, благословенний, блаженний, окаянний, священний, мерзенний.
</span>Подвоєння не відбувається:
<span>1. У прикметникових суфіксах -н-, якщо основа закінчується на будь-який інший звук, крім -н: реформа — реформений, дерево — дерев’яний.
</span><span>2. У прикметникових суфіксах -ан-, -ян-, -ен-, що не вказують на неможливість виконання дії або велику міру, та в суфіксах -ин-, -ін-: шалений, жаданий, довгожданий, насильствений, буквений, потомствений, морквяний, лебединий.</span>