Енеїда" — справжня енциклопедія українознавства
(за поемою І. П. Котляревського "Енеїда")
Іванові Котляревському, як і Тарасу Шевченку, відводять особливе місце в розвитку української літератури. Вони стояли біля її першоджерел. І якщо в поезії великого Кобзаря зазвучала душа українського народу, то справжньою енциклопедією українознавства стала поема Котляревського "Енеїда".
На перший погляд, таке детальне, різнобічне змалювання побуту українського народу, яке ми зустрічаємо в поемі, здається дещо надмірним. Але що далі, то все з більшим інтересом читаєш розповіді письменника про те, як пригощають Енея в Дідони, Турна, Ацеста, Латина, як одягається Дідона, Ганна, в які ігри вони грають, які музики звучать під час веселих пишних обідів. Тож читаєш і дивуєшся: скільки знав Котляревський про життя свого народу!
Зазначають, що в "Енеїді" згадано більше страв, ніж у спеціальних працях тих часів. На троянських, латинських, карфагенських столах стоять українські страви, горілка, слив'янка, наливка, сирівець. Бринчить бандура, витинає сопілка, грає дудка. У веселому танку кружляють дівчата, та. зовсім не карфагенські й латинські, а українські — в дрібушках, чоботах, свитках... Мабуть, немає такої деталі українського одягу, такого танцю, якого не згадав би у своєму творі Котляревський. Про життя і смерть, пекло і рай, війну і мирні радощі, бої козаків на суші та на морі — про все це ми дізнаємося, читаючи твір. Описи українського народу такі правдиві, що забуваєш про те, що герої поеми — представники зовсім інших культур. Ось чуємо голосіння матері Евріала над тілом свого
О, сину! Світ моїх очей!
Чи я ж тебе на то родила,
Щоб згинув ти від злих людей?
Тепер до кого прихилюся,
Хто злую долю облегчить?
Звісно, це плач матері-українки. Отже, перед нами не тільки-енциклопедія побуту, а й енциклопедія духу українського. Адже найголовніші, найсуттєвіші особливості українського національного характеру втілені Котляревським в образах поеми.
Також цей твір можна вважати енциклопедією соціальних відносин тієї пори. Тут є писарі та судді-хапуги, що по правді не судили, пани, які продавали селян, штатські і воєнні, мужики і міщани. Зустрічаємо згадки про освіту, про сімейні стосунки між чоловіком та дружиною, виховання дітей, ставлення до батьків. І оцінка всіх вчинків — це оцінка з позицій народної моралі.
Образи казок, легенд, популярних у XVIII столітті, — теж повноправні герої цієї диво-поеми. Автор дає географію України тих часів: Опішня, Полтава, Решетилівка, Пушкарівка, Мильці і т. д.
Звичайно, нелегко повірити, що такі широкі й глибокі знання може мати одна людина. Та геній Котляревського був спроможний охопити історію і сьогодення, культуру і життя, часи і простори, віки земні та Олімп небесний.
Напиши типо, что ты бы поехал(а) в будущее, увидел(а), что тебя ждет в будущем и не совершал(а) бы ошибок. Так же, что то поменяла в прошлом. И обязательно напиши, что типо ты бы не пользовался(лась) бы этой машиной ибо нужно жить настоящим.
1. Міжусобна боротьба синів Святослава
Після смерті в 972 р. князя Святослава I князівство було поділено між його синами на три частини. На Київському столі сидів Ярополк, у Древлянській землі – Олег, в Новгороді – Володимир. Між ними згодом розгорілася міжусобна війна. Володимир, рятуючись, втік до свого дядька в Швецію, де набрав з Добринею варязьке наймане військо і повернувшись 978 року до Новгорода, почав війну проти київського князя. Володимир захопив місто Полоцьк, перебивши сім'ю варязького правителя міста Рогволода. Його дочку Рогніду, засватану за Ярополка, він насильно взяв за дружину. Таким способом було «узаконено» приєднання Полоцького князівства. Потім з великим варязьким військом Володимир обложив Київ, де замкнувся Ярополк. Згідно з літописом слуга Ярополка по імені Блуд, підкуплений Володимиром, змусив Ярополка утекти в маленьке містечко Родня, залякавши заколотом киян. У Родні Володимир заманив Ярополка на переговори, де двоє варягів «підняли його мечами попід пазухи». Вагітну дружину Ярополка, колишню грецьку черницю, Володимир взяв у наложниці. За літописом Володимир вокняжився у Києві 980 року. Згідно з найранішим Житієм Володимира монаха Якова («Пам'ять і похвала князю Володимиру», 2-га половина XI століття) це сталося 11 червня 978 р.
2. Князювання Володимира Великого (980–1015 рр.)
В період правління Володимира Великого закінчилось формування території Київської Русі. Він повернув захоплені поляками західні землі хорватів і дулібів. В цьому регіоні князь заснував нове велике місто – Володимир Волинський. Була відновлена влада Києва над княжіннями радимичів і в’ятичів. Київська Русь за Володимира перетворилася на найбільшу європейську державу. Її кордони простягалися від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного й Азовського морів. Найбільшим здобутком Володимира Великого було введення християнства, як державної релігії у 988 р. Хрещенню Русі передували такі події. Візантійський імператор звернувся до Володимира за військовою допомогою, щоб придушити збройний заколот в імперії. Володимир погодився за умови, що імператор віддасть йому за жінку свою сестру Ганну. Посвоячення з імператорською династією було в той час надзвичайно почесним. Візантійський уряд висунув зустрічну вимогу: царівна вийде заміж лише за християнина. У 988 р. Володимир і його дружинники охрестились. Літописець повідомляє, що сталося це в захопленому Володимиром Корсуні (Херсонесі). Тут же відбулись заручини з візантійською царівною. Згодом Володимир охрестив киян у р. Дніпрі.
Запровадження християнства мало величезне значення для подальшого розвитку країни.
По-перше, значно зріс міжнародний авторитет Київської Русі, покращились стосунки з іншими європейськими країнами, більшість з яких вже прийняли християнство.
По-друге, християнство, як єдина державна релігія об’єднувала населення Київської Русі; зміцнився авторитет київського князя.
По-третє, запровадження християнства дало поштовх для розвитку культури.
По-четверте, одруження Володимира Великого з сестрою імператора закріплювало право верховної князівської влади в Київській Русі за родом Рюриковичів.
Головний герой повісті «Вогник далеко в степу» ― Павло. Він був сиротою, з повагою ставився до старших, був відданий своїм друзям і закоханий у дівчину. Так сталося, що його мати померла, а коли хлопцеві було дев’ять років, батько одружився з тіткою Ялосоветою. Через місяць батька забрали на війну, з якої він так і не повернувся. Жив він з тіткою шість років у половині хати, бо більшу половину одірвало бомбою. За час оповіді читач спостерігає як Павло перетворюється з маленького хлопчика на дорослу людину. Тітка Ялосовета дуже позитивний персонаж, вона хоч і не була матір’ю Павла, але ставилася до нього, як до рідного сина. Коли Павла не взяли до училища через недостатній вік для вступу, то вона сама привела його до директора і так розхвалила: «Він слухняненький, роботящий, не дивіться, що такий ото малий. Він підросте. І вчиться ловко…», що директор прийняв його під свою відповідальність. Павло дружив і навчався разом із трьома Василями ― Василем Силкою, Василем Оборою та Василем Кібкалом. Василь Силка любив географію і розповідав про кожну країну так, наче він там був: «…Так жовто, як у Штокаловому садку од абрикос. Банани, апельсини, ананаси…» Василь Кібкало був із трохи заможнішої родини і мав і взуття, і сумку, і сніданок йому з собою давали з дому. Василь Обора ― це мовчазний і кремезний хлопчина, якому завжди хотіло їсти. Усі хлопці товаришували з дитинства, разом ходили до училища і назад по 18 кілометрів пішки й переживали разом труднощі навчання, далекої дороги і першого кохання. Маня — дівчина, з якою дружив Павло і в яку був щиро закоханий. Зі слів самого Павла один вечір, коли він дізнався, про її симпатію повністю змінив його, зробив дорослішим. Майстр Федор Демидович — людина, закохана у свою справу, чудовий учитель, у нього кожен інструмент «сяє, як сонечко». Він вчить хлопців сумлінно працювати, пишатися своєю професією. Поряд із позитивними героями в повісті Гр. Тютюнника «Вогник далеко в степу» зображені і негативні персонажі. Передусім це водій Фріц, через якого Павло отримав сильну травму. Про підступність та жорстокість цього персонажа дізнаємося одразу ж, після першої згадки про нього у творі, коли хлопці вчепилися за його машину, щоб під’їхати до училища, а він їх прогнав. У його душі не заворушилося співчуття доПавла, навіть коли він йшов один рано вранці у страшну заме
Тарас Шевченко!
Досить було однієї людини,
щоб урятувати цілу націю.
Остап Вишня Тарас Григорович Шевченко - птах, який своїми крильми розсунув хмари та відкрив народові шлях до сонця. А хіба ж поезії його - не сходинки на небеса? Славетний "Заповіт", на мою думку, є найважливішою частиною нашої подорожі до щастя. Не існує, напевне, українця, котрий не знав би знаменитого:
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
<span> Не забудьте пом'янути </span>
Незлим, тихим словом.
Щоб зрозуміти вищезгаданий "Заповіт", треба цілком зануритись у тодішній світ, поглянути на знамениту поезію очима Шевченкових сучасників.
Смерть, біль, неволя... Цими єдиними трьома слловами можна зхарактеризувати становище людей. Вони повністю перебуввають під владою панів, які
Кайданами міняються,
Правдою торгують
Усюди лише непроглядна темрява, ніякого майбутнього. І раптом, наче проблиск сонячного проміння, у житті кріпаків вогнем спалахнув Кобзар. Його віршів підбадьорювали нещасних, не давали їм падати духом.
Жорстокі царі та жандарми, помітивши вплив Шевченка на громадкість, заперечуючи українську мову, не раз намагалися згубити його. Але навіть після смерті Тарас Григорович повернувся до нас своєю палкою піснею, живучи у написаних словах. І поневолені, як пророкував наш геній, звільнилися від кайданів лихих панів.
Та на цьому роль поезії Кобзаревої не скінчилася. Хіба вже досягла Вкраїна вершин своєї краси та можливостей? Ні! Чи всі земляки наші нагодовані та щасливі? Ні! Тож наберімося наснаги з цілющогго джерела Шевченкової поезії, візьмімо "Заповіт" за гімн, і розбудуймо нашу країну до найвеличнішої держави, аби справдилося Шевченкове пророче:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
<span> І будуть люде на землі</span>