Скільки існує людство, стільки точаться суперечки про духовне та матеріальне в житті людини. На жаль, у наш прагматичний час духовність відходить на другий план, але матеріальне не може витіснити потяг людини до прекрасного, не може вбити справжніх почуттів, бо на сторожі духовності стоїть творчість справжніх митців.
Ліна Василівна Костенко усім своїм життям і творчістю доводить, що людина мусить мати крила, які піднесуть її над буденністю, дадуть відчуття польоту.
Справжній митець зуміє віднайти поетичні образи в найбуденніших речах. Перебуваючи ранньою весною у Польщі, Ліна Костенко замилувалася могутнім природним явищем: на річці Одрі скресала крига. Здавалося, зима ще не сказала свого останнього слова, «та не встигла огледіться, як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів». Буйно ломилася крига, кришився лід, і ось «на останній крижині самотня чайка пливе». Куди вона розігналася, що буде, як майже прозору крижину «розмиє вода весняна», і цей непевний прихисток затріщить, відломиться і піде під воду? Та нащо вільній пташині ґрунт під ногами, якщо вона має широкі й сильні крила? Картина могутнього льодоходу й образ безстрашного крилатого птаха стали основою першого у диптиху вірша Ліни Костенко «Чайка на крижині». Другий твір «Крила» став логічним продовженням першого, адже письменниця знову повертається до образу птаха, який житиме в небі, якщо не буде землі; не матиме багатства, «то буде воля», а хмари у високості розвіють відчуття самотності. «А як же людина? А що ж людина?» — тривожно звучать риторичні питання. Поетеса знає відповідь. Людина
Живе на землі.
Сама не літає.
А крила має.
А крила має!
Ті крила — це правда, чесність, довір’я, вічне поривання, щирість, щедрість. У когось вони створені з пісні, у когось — з надії чи поезії і мрії, та у будь-якому разі «Людина нібито не літає… А крила має. А крила має!» Останні слова вірша, що звучать рефреном, стверджують позицію поетеси: людина мусить мати крила, щоб піднестися над буденністю, щоб матеріальне не засліпило їй очі, не знищило особистість кожного з нас.
Пропоную скласти такий твір про Івана Силу:
Нещодавно на уроці української літератури ми познайомились із твором О. Гавроша "Неймовірні пригоди Івана Сили". На думку автора, цей твір є казкою, але, певне, це справжня пригодницька повість про цікаву особистість. Головний герой твору - реальна людина, українець із Карпат. Це справжній богатир, талановита людина, яка змогла досягти успіху, побачити світ, пережити труднощі.
Іван покинув рідну домівку та приїхав у місто. Тут він спочатку працював на вокзалі, проте люди помітили його справжню силу, тому незабаром він почав тренування. Іван встановлює рекорд, працює у цирку та виборює звання найсильнішої людини планети. Цей твір вчить нас ставити мету та досягати її. Я пишаюсь Іваном: його внутрішньою силою, витримкою, цілеспрямованістю.
Тополя – один із символів України; у фольклорі – це втілення дівочої та жіночої краси, стрункості, гнучкості, смутку, самотності. Відомі народні порівняння дівчини, жінки з тополею: «Струнка, як тополя», «Висока, як тополя», «Тонка, як тополя», «Гнучка, як тополя», «Самотня, як тополя».За народними повір’ями, виникнення цього дерева є результатом міфічного перетворення дівчини, жінки в дерево. Саме такий переказ Шевченко поклав в основу балади «Тополя».
Хто не знає легендарного киянина героя українських казок та билин славетного богатиря-змієборця – Кирила Кожум’яку? Лише він завдяки своїй силі і мужності здатен був врятувати київські землі від страшного змія, пам’ятаєте? Багато українських письменників зверталися у своїх творах до образу цього силача. Вирішив почерпнути натхнення з бувальщини й сучасний дитячий письменник Антон Сіяніка. Але головним героєм його казки став не славетний богатир, а його найменший син Микитка. Слабкий та нерішучий хлопчик, який постійно приходив додому з синцями від своїх однолітків, і не мріяв бути схожим на татка. Тому Кирило вирішив посприяти гідному вихованню малого і привіз того на літні канікули до діда Данила. Але все не так просто… Дід виявився не звичайним пенсіонером, а таким собі гуру магічних та, як на мене, езотеричних наук. Кликали його Майстром. І методика перевиховання та виховання у нього виявилася досить своєрідна. Вона може вміститися у короткий вислів: роби те, що вважаєш за потрібне, але ніщо не повинно шкодити іншим. Якщо ти зазнаєшся, говориш неправду – будеш покараний (самою природою), якщо ж навпаки – допомагатимеш, тим хто в небезпеці, житимеш у гармонії з природою – отримаєш винагороду.<span>Завдяки дідовій школі мудрості Микита поринає у світ чарівних пригод і знаходить справжніх друзів. Та це не звичайні парубки з вулиці, а міфічні істоти, які мешкають у Чудному світі, що існує паралельно з нашим світом. І випробування, які випадають на долю Микити та його друзів: Горинича – гарненького телятка, який несподівано стає Останнім Вогненним Змієм, Рисика – ельфа-лісовичка та Іви – водяної принцеси, набагато складніші від тих, з якими стикався батько хлопчика. Діти –небагато-немало – рятували світ, який намагалася знищити злюща Болотяна Відьма. На їхню долю випало чимало складних і небезпечних випробувань та цікавих пригод. Але всі труднощі лише зміцнили дитячу дружбу і додали кожному з них впевненості у собі. Власне, маємо ще один хеппі-енд. Постійна боротьба Мороку та Світла закінчилася, як і має бути, перемогою останнього. Адже, тільки доброта і любов здатні творити справжні чудеса. До самої кінцівки автор зберігає інтригу, тому хочеться прочитати одразу все, не відкладаючи на завтра. Певно, легке сприйняття тексту – це заслуга і вдалого перекладу молодої поетеси Ольги Зозулі, яка переклала чимало дитячих творів з англійської та французької на українську. Книга буде цікавою не лише дітям. Вона цілком підійде для сімейного читання, ба навіть буде корисною для дорослих. Адже в ній містяться деякі потаємні дитячі бажання, які не так легко дитині висловити. Зокрема, серед інших сюжетних ліній є історія непростого кохання Болотяної Відьми та Володаря Вод, яких помирило і об’єднало щире бажання кожної дитини – аби батьки були щасливі та ніколи не розлучалися. У казці багато смішних та повчальних епізодів, корисних порад, філософських висловів з глибоким змістом. Впевнена, кожен читач зможе знайти для себе щось корисне: чи то пораду, чи то керівництво до дій. Наостанок скажу, що не можна не погодитися з автором, який у кожне слово та кожну дію своїх героїв вкладає розуміння необхідності у дитячому віці справжньої міцної дружби. І що найцікавіше – нас однозначно чекає продовження цієї неймовірної історії, тому що дітлахи з останніх її сторінок стрибнули на спину Горинича й вирушили «до обрію на пошуки нових пригод...''</span>
