Ще з давніх часів Кам’янець, який розвивався як ремісничий, торговельний центр Поділля, привертав увагу людей з інших земель. Так триває і до наших днів. Тут створено Національний історико – архітектурний заповідник, археологічний музей, каринну галерею. Історія нашого міста – це історія багатьох народів, що жили й творили свою долю в місті, будували мури фортеці, зводили свої храми, святині, створювали унікальне обличчя Кам’янця. До речі, територія нашого краю почала заселятися ще в період кам’яного віку. Про це свідчать численні археологічні знахідки. А корінним та найдавнішим населенням Кам’янця – Подільського було й залишається українське. Звісно, воно мало свої православні храми. Це Покровська, Іоано – Предтеченська, Троїцька, Петропавлівська церкви. Цікаво, що Троїцька церква – один із найстаровинніших храмів Поділля, який, можливо, було зведено ще за часів князів Коріатовичів. Славу міста – фортеці Кам’янець здобув не тільки завдяки своєму замку, а й в результаті унікальної системи укріплень, збудованої польськими інженерами на початку ХVІ століття в каньйоні річки Смотрич. З червня 1919 року по листопад 1920 року місто було столицею УНР.
Звісно, Кам’янець приваблює не лише багатою історією. Місто над Смотричем має свої архітектурні, природні цікавинки. Звичайно, найвідоміша і найстаровинніша споруда Кам’янця – Подільського – це Стара фортеця. Кам’янець, можливо, єдине місто на планеті, де міст всановлено не впоперек, а вздовж річки. Це Замковий ( Турецький ) міст. До речі, він найстаріший в Україні, а міст « Лань, що біжить » – найвищий . Висота цієї споруди 70 метрів. Однією з визначних пам’яток нашого міста вважають надмогильну скульптуру Лаури Пшездецької. Створив її відомий скульптор Віктор Бродський. Лаура була дочкою великих подільських землевласників, магнатів Пшездецьких.
"Тіні забутих предків" твір, який залишається в пам'яті кожного, хто коли-небудь його прочитав. Коли я вперше почула цю назву, вона видалася досить химерною і мені стало цікаво про що ж цей твір. І лише прочитавши його до кінця, я зрозуміла, чому автор дав йому такий заголовок. Так, справді, у творі скрізь ми натикаємося на тіні. Чи то на тіні давніх вірувань. Наприклад, ті ж божки лісу яких зустрічає Іван . Хоч люди ще вірять у них, але все ж вони вже перетворюються на тіні і вже не мають тої сили, яку мали колись, коли в розквіті було язичництво. Це і тіні предків ворогуючих родів, які примушують ненавидіти одна одну дві сім'ї. Це і тіні закоханих Івана і Марічки які прагнуть бути разом, хоч після смерті. Навіть природа граючись із Іваном лякає його своїми тінями. І хоча б здавалося, що таке тіні? Засвітить сонце і вони зникають. Але все ж вони повернуться з настанням ночі і якщо їх не вшанувати, не зберегти про них пам'ять, вони можуть стати карою для майбутніх поколінь
-Привіт Олеже! -Привіт Марусю! -Сьогодні такий чудовий день! -Звісно! Адже сьогодні вперше випав сніг. Для мене це ніби вже настала зима. -Так і справді ,дуже багато снігу ! -Я обожнюю насолоджуватися красою зимового пейзажу. Ятакож
1. Я люблю спостерігати за пташками. Люблю спостерігати за пташками. (означено-особове) 2. Друзі вітали Марійку з днем нарождення. Марійку вітали з днем народження. (неозначено-особове) 3. У кімнаті панувала тиша. У кімнаті було тихо. (безособове) 4. На вулиці був мороз. На вулиці було морозно. (безособове)