Коротше, я писала твір приблизно на цю тему, скидую тобі,може щось знайдеш,що тобі допоможе:
<span>Шептало – кінь, головний герой
оповідання «Білий кінь Шептало». Він - інший, він відрізняється від тих коней,
що стоять поруч із ним у стійлі. Але до чого призводить життя у стаді?
На мою думку, Шептало –
це образ, через який автор показує незвича -
йних, не таких, як інші, людей. Білому коню не подобається стояти поруч
із іншими, він хоче до лісу, де живуть
його родичи. Це правильно, бо люди, якімають інакше мислення, або зовнішність,
повинні находити тих, хто приймеїх, зрозуміє та відчує їхню натуру, буде поважати
такими, якими вони є. Шеп - тало також цього прагнув. Нарешті, коли він звільнився
від злих погонщиків стада і втік до
лісу, кінь мав би відчути себе счастливим. Цього, на жаль, не сталося. Шептало
звик, що його покриває слой сірого бруду, що всі відносятсядо нього, як до
звичайного раба. Він втратив свою особистість. Ліс не манив його, а лякав.
Річка – його давня мрія, повернула його шкірі білий колір та срібний блиск. А
кінь знову викачався в багнюці. Замість того, щоб відправитися шукати своїх
родисів та однодумців, вийти зі своєї зони комфорту, Шептало повернувся до
стада. Воно його змінило, і він вже не був білим чарівним створінням,
наділенним розумом. Він був просто конем, який злякався і забув справжнього себе…</span>
<span> Головне у цьому житті – зберігати себе,
свою натуру, бути справж-нім та не піддаватися натовпу, не піддаватися критиці
і образам. Кожен колись був «білим конем», але не кожному вдалося це зберегти.</span>
<span>Прислів’я, приказки: </span>«Вертить хвостом,неначе помелом». «І знай, дурненький скалить зуби та лиже губи». «Напавсь мокрим
рядном». « Щоб за моє, як кажуть люди, жито та ще мене і бито». «Коли
моє невлад, то я з своїм назад». «Чи баба з воза — що ж? велика дуже вада!.. Кобилі легший віз, сьому
кобила й рада». «Повернишся сюди — і тута гаряче, повернишся туди і там —
то боляче!» «З ледачим все біда: хоч верть — круть, хоч круть — верть…»
Людське життя... Неповторне та звичне, радісне й сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин.Люди, їх мільйони... усі вони зовсім різні й чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.Так, життя кожної людини - це стежина, устелена жовто-гарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними та чорними тонами, як у цій пісні «червоне - то любов, а чорне - то журба».<span>Бо й справді, кожне життя дається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки-пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері-землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим.</span>
8 пункт
Остання промова Захара Беркута !
Жінка... Найзагадковіше творіння Всевишнього. Природа надала жінкам найважливіші функції, адже призначення жінки на Землі — продовжувати рід людський. Але в різні періоди існування людства роль жінки в суспільстві не була однаковою.Як на мою думку, то на долю жінки випадає значно більше перевантажень, ніж на долю чоловіка. Можливо, саме тому природа створила жінку значно витривалішою. Жінка терпляче зносить і емоційні перевантаження, і фізичні. Медики доводять, що навіть біль жінка і чоловік витримують і відчувають по-різному. Цим зумовлено, що і генетичний код жінки довший, хоча серед чоловіків теж немало довгожителів. А втім, все це суто індивідуальне.А от щодо ролі жінки в суспільстві, то тут немає спільної думки як серед чоловіків, так і серед жінок. Особисто я вважаю, що жінка сама має зробити вибір між сім'єю і кар'єрою. Переконана на прикладі своєї сім'ї, що моє судження правильне. Коли мій старший брат був зовсім маленьким, то мама віддала його в дитячий садок (тоді матерям дозволялося бути з дитиною лише до одного року), де і почались його хвороби. Він переніс кілька запалень легенів, які переросли в хронічну форму, і залишився хворобливим на все життя. У той час медики приділяли велику увагу лікуванню, а не профілактиці захворювань. Я впевнена, що матері повинні доглядати своїх дітей аж до школи. А якщо жінка працює, то вона не може повною мірою віддаватись сім'ї. І навпаки, сімейні проблеми заважають жінкам у становленні кар'єри. А наше суспільство, на жаль, поки що не допомагає своїм громадянам, бо само переживає період становлення.Я не впевнена в тому, що жінки-політики чи жінки-бізнесмени щасливі. Чи може жінка почувати себе щасливою, якщо значну частину життя перебуває поза домівкою, обмежуючись телефонними розмовами з дітьми і чоловіком? Якщо сім'я дружна, то ні. Адже дітям мама потрібна постійно, їм необхідно відчувати її ласку, чути її голос, бачити її посмішку. Інакше — це не сім'я.Я з іронією ставлюсь до феміністок, бо вважаю, що між жінкою і чоловіком ніколи не може бути рівноправ'я, бо обов'язки у них різні, отже і права мають бути різні. І тільки невдахи називають себе феміністками, бо вони обділені долею. А кожна нормальна жінка мріє бути єдиною і коханою.<span>У будь-якому суспільстві у жінки є право на щастя. А говорячи про роль жінки в суспільстві, варто врахувати, що саме від неї залежить фізичне і моральне здоров'я підростаючого покоління, а значить, майбутнє нації. Ось тому посилюється громадський рух матерів, яких непокоїть наше майбутнє. Цим рухом я захоплююсь, бо він не відриває жінку від сім'ї, а ще більше наближає, бо саме жінка є берегинею сімейного вогнища, у цьому полягає її значимість для суспільства.</span>