Якось теплим вересневим днем ми з друзями ходили до лісу. Припікало гаряче сонечко. Над нами світилося прозоре й чисте блакитне небо. Від подиху легенького вітерця шелестіло жовтогаряче листя.
Ліс стояв урочистий. Сонячні промінці падали на листя, створюючи гармонійну й святкову атмосферу.
Ми дуже старанно шукали грибів, але не знайшли їх. Мабуть, з причини того, що довго не було дощу й земля потріскалася та пересохла.
Скоро ми натрапили на кущі, які рясніли горіхами. Ми взялися збирати горіхи зі справжнім завзяттям. На жаль, ми не помітили, що за лісом причаїлася небезпека.
Страшний вітер налетів зненацька. Дерева захиталися. Вогняна сліпуча блискавка розітнула хмари. Ми розгубилися: бігти додому далеко, а лишатися в лісі небезпечно. Дощ полився, як із відра. Вітер шаленів у верхівках дерев. Здавалося, що майже останній осінній грозі не буде кінця.
Ми дочекалися. Вітер вгамувався. Дощ ущух. Ми були мокрі до останньої нитки. Зате як радісно було нам іти по розмоклій землі, несучи повні кошики справжніх лісових горіхів.
У приморському містечку панувало почуття хаосу і неспокою. Море останнім часом все з більшою люттю викидала свої височенні гребні хвиль на піщаний берег, ніби хотіло прикласти всі свої зусилля до затягнутої боротьби. З кожним днем надії на перемогу перетворювалися у прозорий туман, що лягав на тужливі серця знедолених. У передчутті скорого нападу багато людей вже покинули місто у пошуках прихистку, але любов до домівки, залишала найвідважніших у місті. Та незважаючи на палкі зусилля людей хоч якось покращити життя, з кожним днем ставало дедалі нестерпним саме перебування в суцільній руїні, було мало провізії і багато зруйнованих шкіл і жилих будівель. Шляхи до міста окуповані і єдиний вихід забезпечував морський простір. На вулицях часто можна було зустріти заплаканих дітей, хворих чоловіків і знесилених жінок. Маяк біля порту працював у ритм усіх сердець міста, що швидкими поштовхами відстукувало останні хвилини.
Корінь - квіт
суфікс - оч
закінчення - ка
Ответ:
В - вчитеть, У - учень.
.
В- Добрий день Лізо!
У- Добрий, Оксано Іванівно!
В- Сьогодні зранку коли я йшла до школи я бачила як діти восьмого класу ображали першачків. Як гадаєш це взагалі нормально?
У- Ні! Менших за себе ображати не можна, тим паче першачків!
В- Ось і я про це.
У- А я от ніколи не ображаю свою сестричку.
В- Молодець, ти приклад для багатьох учнів нашої школи.
У- Дякую. Ой дзвоник, мені треба йти. Допобачення Оксано Іванівно!
В- Бувай Лізо!