Померли їхні батько й мати. Йде він додому з порожніми руками, похнюпивши голову. Мололи вони все швидше і швидше, солі ставало більше і більше. Отож і до цього часу на дні моря крутяться жорна та все мелють і мелють сіль.
Мадонна є моєю улюбленою співачкою, я пишаюся її особистістю й намагаюся брати з неї приклад.
Якось повертався козак із війни. Ноги в нього боліли. Сів він під ліщину, щоб відпочити. А дерево йому так в очі і припало, лице йому лоскоче. Уподобав він ліщину, а вона йому говорить,щоб він взяв її із собою.
Запхнув козак гілочку за пазуху, а вона йому співає. От і зробив він з неї сопілочку. Мало стало козакові однієї сопілочки. Він зробив сопілочку з верби, калини і бузини. Кожна мала свій звук і призначення.
Калинова та яворова сповіщала людей про народження дитини. Якщо дівчина – то калинова, хлопець – то, звісно ж, яворова. Кожен хто чув гру на сопілці з бузини прощався з покійником.
Гра скликала людей і відкликала злих духів від душі. Робота в селі завершувалась і розпочиналася грою на сопілці. Це відбувалося тому, тому що сопілка прикликала радість і щастя, а відганяла смуток і горе.
Сопілка супроводжувала різу роботу. Це могло бути копання криниці, будування підвалу чи інша корисна праця. Завдяки сопілці справа завжди закінчувалася гарно.
Завдяки своєму привабливому співу сопілка на всі часи стала улюбленим інструментом українців.
Розплющити очі,розгорнути книжку,відчинити двері.
Тюльпан і Троянда.
До саду, де цвіли Тюльпани і Троянди, прийшов юнак. Він замилувався квітами. Довго дивився на дзвіночки Тюльпанів, на розкішні пелюстки Троянд.
Троянди і Тюльпани, затамувавши дух, чекали: кого вибере? "У Троянди - колючки,- подумали Тюльпани. - Руки до крові поколеш, поки зірвеш квітку. А у нас, Тюльпанів, ніжка м"якенька, ніжна, доторкнешся - й зірвав".
Юнак постояв біля Тюльпанів, помилувався красою їхніх дзвіночків і пішов до Троянд.
Рожеві Тюльпани аж поблідли від образи.
Юнак підступив до трояндового куща. Хотів зірвати квітку, та вколовся. З пальця потекла кров.
- Ну, тепер даси спокій отій Троянді, - почувся шепіт Тюльпана.
Але юнак не відійшов від куща. Кілька разів уколовся, кров текла не тільки з пальців, але й з долонь. Та, нарешті, йому таки вдалося зірвати Троянду.
У його очах сяяло щастя.
А квітка Тюльпана схилилася до землі. Вона дивилася на свою ніжну ніжку й думала: "Мабуть, краще, якби на моїй ніжці були колючки".