Дівчинка радісно вигукує: '' Весна!''
''Чого ти журишся? - вона спитала тихо. - Чи плачет ти за ким, чи скоїли я лихо? ''
Тут почув я голос брата: '' Щось ти носом став клювати''.
Тренер сказав: '' Це дуже талановитий хлопець''.
Їхав козак за Дунай, сказав: ''Дівчино, прощай! ''
<span>Береж-( корінь) змінилася буква ж - берегти, кон- буква о, рiж- буква ж - рiзати</span>
Привіт.Ти зовсім не змінилась,моя Варшаво.
- Рада бачити тебе.
З тобою щось не так,ти інша.Коли мене ти покидала,ти веселою була,а зараз..зараз плачеш..Чому?Що пригнітило твоє серце?
- З моменту,коли я покинула тебе,моє життя перетворилось на балаган.Стало геть туго.
- Поділись зі мною,ти знаєш,я завжди тебе розуміла.
- Пам"ятаєш,коли я вперше приїхала до тебе,в мене горіли очі,були шалені ідеї,мрії,та зустрівши Його,я загубилась.Я втратила все,з чим приїхала до тебе.З часом я зрозуміла,що це кохання мене губить,що пора з тобою прощатись.Коли я їхала,то попрощалась із тобою з посмішкою.Я їхала різними містами,зустрічала багато людей.Та за ці рки я так і не змогла відродити те,з чим завітала до тебе,Варшаво.Я не знайшла більше того шаленого кохання,яке б мене так само віддано погубило.
- Я відчуваюв твоїх словах щось загадкоае.Розказуй,з чим зараз завітала до мене?!
- Якщо твоя ласка,прийми мене до себе,поверни того,що кохаю.Допоможи мені повернути загублене.Я знаю,ти можеш.Ти моє місто мній і надій.Ти все можеш.Допоможеш?
- Заходь.Почнемо все з початку.За такі слова,я стану тобі рідною землею.Ласкаво прошу.
<span>- Дякую тобі,люба Варшаво.</span>
На картині поєднуються два жанри - натюрморт і пейзаж.Перший план - це натюрморт. На селянській хустці розкладено достиглі яблука. Яблука, мов маленькі сонечка, освітлюють картину. Хустка схожа на крило голубого птаха. Милуючись картиною, відчуваєш духмяні пахощі достиглих соковитих яблук.<span>Фоном для натюрморту є розквітлі яблуневі віти (гілки).</span>
