У оповіданні "Дорогою ціною" Михайло Коцюбинський, услід за Тарасом Шевченком, Нечуєм-Левицьким, опоетизував волелюбний дух трудящих України. Остап Мандрика був вихований на оповіданнях діда, "який ходив у Січ, а потім різав панів в Умані". Ті розповіді пробуджували в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал. Остап не хотів змиритися з тим, що він, Соломія, дід - не більше, ніж худоба в пана. Він часто згадує, як катували сивого дідуся на стайні, як погрожував оббілувати і його самого пан. Остап любив кожну стежечку, кожний горбочок рідної землі, але жити в неволі - гірше смерті. Цією відчайдушністю у своєму прагненні до волі він нагадує козака Голоту, Миколу Джерю, героїв Шевченка.
<span>Та справжнім відкриттям в літературі було створення письменником образу жінки, не тільки покривдженої, стражденної, а й сильної, сміливої, здатної до боротьби за свою долю. "Ваша Соломія - то джерело під час спеки... то завдаток типу жінок, що уміють боронити себе", - так визначала цей образ відома громадська діячка того часу Н. Кобринська. Щоб бути справжнім товаришем Остапові, вона жертвує своєю красою, чудесними косами. Засмучені очі Соломії не покидають з того часу нашу уяву. Бачимо їх, коли з жахом стежить Соломія за високими вогняними горами палаючих плавнів і в останньому відчаї кличе тяжко пораненого Остапа; коли на човні разом з Іваном готує напад на турецьких козаків, щоб звільнити свого коханого; коли чорна безодня дунайської води заховує тіло... </span>
<span>Дорогою, найвищою ціною заплатила Соломія за жадання бути вільною, гірку ціну дав за волю Остап: все життя списане на спині, а половина душі навіки залишилася в Дунаї. Такий трагічний кінець оповідання ще раз підкреслює волелюбність українського народу, його прагнення будь-якою ціною добитися свободи.</span>
<span>Дещо запізнілим відлунням стала, зокрема, розширена інформація про конференцію в міській газеті "Гомін волі" від 11 січня 2005 р. заступника директора Стрийського краєзнавчого музею "Верховина" Зеновії Ханас під заголовком "Автором слів стрілецького гімну є Григорій Трух з Гірного". Мене заінтригували такі рядки з публікації: "Науковий працівник музею Романа Савчин виступила з дослідженням "Стрілецьке мистецтво і Стрийщина". Найцікавішим моментом роботи стала розповідь про історію пісні "Ой у лузі червона калина". Мало кому відомо, що автором слів стрілецького гімну є січовий стрілець Григорій Трух, родом з Гірного (село поблизу Стрия на шляху до Сколього. – Р.П.)". </span>
<span>1)Летять галочки у три рядочки
</span>ЛЕТЯТЬ ГАЛОЧКИ У ТРИ РЯДОЧКИ
<span>Летять галочки у три рядочки. </span>
<span>А зозуля попереду. </span>
<span>Усі галочки по лужку сіли, </span>
<span>А зозуля на калині. </span>
<span>Усі галочки по лужку сіли, </span>
<span>А зозуля на калині. </span>
<span>Усі галочки защебетали, </span>
<span>А зозуля закувала. </span>
<span>— Ой чого куєш, чого жалуєш, </span>
<span>Сивая зозуленько? </span>
<span>Чи жаль тобі темного лугу, </span>
<span>Чи гіркої калини? </span>
<span>— Не жаль мені темного лугу. </span>
<span>Ні гіркої калини, </span>
<span>Та жалко мені політаннячка. </span>
<span>Раннього куваннячка. </span>
<span>Та йдуть дружечки у три рядочки, </span>
<span>Галочка попереду. </span>
<span>Та всі дружечки по лавах сіли, </span>
<span>А Галочка на посаді. </span>
<span>Усі дружечки по лавах сіли, </span>
<span>А Галочка на посаді. </span>
<span>Усі дружечки та й заспівали, </span>
<span>А Галочка заплакала. </span>
<span>— Ой чого плачеш, чого жалуєш, </span>
<span>Молодая Галочко? </span>
<span>Чи жаль тобі батечка свого. </span>
<span>Чи подвір'ячка його? </span>
<span>— Не жаль мені батечка свого, </span>
<span>Ні подвір'ячка його, </span>
<span>Та жаль мені дівуваннячка. </span>
<span>Дівоцького вбраннячка.
</span>2)<span>й матінко, та не гай мене, </span>
<span>В доріженьку виряджай мене. </span>
<span>Бо вже нічка та темненькая, </span>
<span>Доріженька та далекая. </span>
<span>Їхать лісом та все коренистим, </span>
<span>Їхать шляхом та все кам’янистим. </span>
<span>Щоб з доріжки не зблудитися, </span>
<span>Дівчиноньки не згубитися. </span>
Николай Васильевич любимый писатель, в своем расказе отобразил в веселой правдивой форме веселые гулянья, самобытные обычаи, высмеял суеверие.
Уверен Дмитрий в знак любви к народному писателю ты прочтешь и сам без проблем составишь план рассказа.
А читается это легко, весело . Тем более ты владеешь языком и уловишь многие
<span>нюансы, которые во многом теряются при переводе. </span>
