Адольф Гітлер – основоположник націонал-соціалізму і тоталітарної диктатури Третього рейху, рейхсканцлер і фюрер Німеччини, а також верховний головнокомандувач збройними силами Німеччини під час Другої світової війни. Гітлер народився 20 квітня 1889 року в селищі Рансхофен, яке зараз є частиною австрійського містечка Браунау-ам-Інн в родині австрійського митного чиновника. Перше прізвище фюрера було Шикльгрубер, однак, коли йому було п’ять років, його мати вийшла заміж повторно за бідного мірошника Гідлер. Практично всі предки фюрера походили з селян. Починаючи з 1921 року, Гітлер став навмисно приховувати і затемнювати своє походження і родинні зв’язки, тому до цих пір існує ряд неясностей в його походженні. Адольф кілька разів міняв школи через переїзд його сім’ї спочатку в Фішельгам, потім в Гафельд під Ламбахе, а потім в Леондинг під Линцем. У початковій школі він добре вчився, проте, подорослішавши, став вибирати тільки те, що йому подобалося – історія, географія і особливо малювання. З дитинства у нього склалося критичне ставлення до церкви, але з’явився інтерес до свастики, яку він побачив на гербі одного абата. Коли йому було 13 років, несподівано помер його батько. На прохання матері він продовжив вчитися в школі в надії стати художником, а не чиновником, як мріяв його батько. Гітлер насправді дуже добре малював, а також складав п’єси, писав вірші і навіть склав лібрето для опери Вагнера. У віці 18 років намагався вступити в художню школу у Відні, але не пройшов 2-ий тур іспитів. У цей час мати Адольфа була безнадійно хвора і незабаром померла.
З початком Першої світової війни Гітлер добровільно відправляється на фронт. Саме в цей період він починає проявляти себе як націоналіст і мілітарист. У 1919 році він приєднався до німецької робітничої партії, яку він пізніше очолив і перетворив в націонал-соціалістичну. На початку 1920-х років Гітлер уже був політичною фігурою, з якою рахувалися, особливо в Баварії, де він організував «Пивний путч». За цей озброєний штурм в 1924 році Гітлера засудили до 5 років ув’язнення. За час перебування у в’язниці він написав свію найзначнішу праця «Майн Кампф», що в перекладі з німецької – «Моя боротьба». Сходження Гітлера як політика почалося в 1929 році разом з кризою в країні. У 1930 році він вже був призначений Верховним фюрером Штурмових загонів, а в 1933 році – рейхсканцлером. Після цього він заборонив в країні всі партії, крім нацистської і став диктатором на 4 роки. Наступним кроком стала посада ватажка Третього рейху. З отриманням необмеженої влади, Гітлер ввів загони СС, озброїв армію і заснував концентраційні табори. У 1938 році Німеччиною були захоплені Австрія і Чехословаччина, а в 1941 році відбувся напад на СРСР. Ця війна закінчилася поразкою для Німеччини. Помер Гітлер 30 квітня 1945 року, після того, як радянські війська оточили Берлін. Він разом зі своєю дружиною Євою Браун покінчили життя самогубством. Важливою частиною його внутрішньої політики протягом усього життя був антисемітизм
Два основных: под руководством И.В. Сталина нацеленное на построение социализма в СССР и Троцкого нацеленного на мировую революцию используя материальные и людские ресурсы страны, т.е. развязывание войны, несмотря на то что мы уже обожглись на Польше
Кризис произошёл на фоне тяжёлой экономической ситуации в стране, усугублявшейся неэффективной макроэкономической политикой, проводившейся властями в середине 1990-х годов. В те годы жёсткая денежная политика (сдерживание инфляции за счёт отказа от эмиссионного финансирования госбюджета и за счёт удержания завышенного курса рубля) сочеталась с мягкой бюджетной политикой (необоснованно раздутые бюджеты, принимавшиеся Госдумой и подписывавшиеся президентом Ельциным).Толчок к возникновению кризиса дали два внешних фактора: резкое снижение мировых цен на товары топливно-энергетического комплекса (основной статьи российского экспорта) и кризис в Юго-Восточной Азии, вспыхнувший в середине 1997 года.Для стабилизации ситуации Правительство РФ и ЦБ РФ пошли на экстраординарные меры. 17 августа 1998 года был объявлен технический дефолт по основным видам государственных долговых обязательств. Одновременно было объявлено об отказе от удержания стабильного курса рубля по отношению к доллару, до того искусственно поддерживаемого (в сторону завышения) массивными интервенциями Центробанка России.
Последствия кризиса серьёзно повлияли на развитие экономики и страны в целом, как отрицательно, так и положительно. Курс рубля упал за полгода более чем в 3 раза — с 6 рублей за доллар перед дефолтом до 21 рубля за доллар 1 января 1999 года.[4]. Негативные результаты состояли в том, что было подорвано доверие населения и иностранных инвесторов к российским банкам и государству, а также к национальной валюте. Разорилось большое количество малых предприятий. Банковская система оказалась в коллапсе минимум на полгода, несколько банков объявили о банкротстве. Вкладчики разорившихся банков потеряли вклады, сбережения населения обесценились в пересчёте на твердую валюту, упал уровень жизни, количество получающих пособие по безработице удвоилось. Одновременно произошёл политический кризис: вскоре после дефолта ушли в отставку премьер-министр Сергей Кириенко и глава ЦБ РФ Сергей Дубинин. Новым премьером был утверждён Евгений Примаков, его первым заместителем — коммунист Юрий Маслюков, а руководителем ЦБ — Виктор Геращенко.
