Весняні свята я провела з батьками.Ми разом поїхали на природу,до річки.Відпочиваючи,грали у різні ігри,які нам підняли настрій.Взявши мангал,тато з мамою приготували смачний шашлик.
Гора Говерла [г о р а г о в е р л а], Євгeн [й' e в г e н], щука [ш ч у к а], комбайнeр [к о м б а й' н e р]
вот бери : D
Дуже часто діти не
розуміють своїх батьків, а батьки своїх дітей. Через що виникає таке
непорозуміння? Я вважаю, що це стається через те, що люди не вміють розмовляти
одне з одним. Наприклад, дитина не розуміє, чого її мама не відпускає гуляти до
десятої години вечора. А мама замість того, щоб сказати, що вона дуже любить
свою дитину, піклується про неї, переймається за її цілісність, лише лається.
На цьому ґрунті виникають сварки.
Говорять, що
існує конфлікт поколінь. Що старші люди не розуміють молодь, її звички та це
стає причиною конфліктів. Але я з цим не згодна. Адже хто може знати краще своїх
дітей, ніж їхні батьки і навпаки? Батьки та діти – найрідніші люди у світі, які
мають не боятися висловлювати свої думки, не боятися одне одного, бути рівними.
Якщо забажати порозуміння, то воно обов’язково прийде!
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/25408233#readmore
Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.