На околиці села стояла одинока сосна. Товстий, у три обхвати стовбур тримав на дужому тілі велетенське розкрилля дебелих гілляк, які, здається, ніколи не замовкали у своєму улюбленому мелодійному шумовинні. У будень і у свята тут завше юрбилася дітлашня. Однієї весняної неділі ми зібралися біля сосни, щоб на висохлому пагорбі згуляти в гилку. Хтось, присівши обіч сосни, вигукнув: “Хлопці, йдіть но сюди, побачите, як сосна плаче!” Ми наввипередки кинулися до крислатого велета. Свіжа рана на стовбурі, - якийсь із водіїв, проїжджаючи повз сосну, зачепив її кузовом, - лисніла глибокою ум’ятиною. На живиж слідах, немовби покрапини сліз, блищали прозорі бульбашечки. Спробували торкнутися однієї, і липка рідина простяглася видовженою ниткою. Забувши про гилку, ми горіли бажанням допомогти дереву “залатати” рану, але не знали як.
Під ту пору, женучи череду, до гурту підійшов дядько Олександр. Уважно вислухавши наше горювання, одразу заспокоїв: “Не хвилюйтеся, сосна сама себе вилікує, оцими, як ви кажете, сльозами й затягує дерево рани. Тому, очевидно, люди й назвали сосновий сік таким гарним словом - живиця, тобто живити, заживляти…”
Сосновий сік - живиця, смола, липучка - із давніх-давен використовувався людиною. Згадаємо відомі зі шкільних посібників історичні факти, коли наші предки вели виснажливі війни з різними напасниками, у тому числі й ординськими завойовниками та турецькими’ яничарами. Одним з найдійовіших засобів була смола. При фортечних укріпленнях працював спеціальний прошарок людей, в обов’язки яких уходило забезпечувати замки смолою. Відбиваючи наступи чужинців, русичі користувалися досить ефективним засобом - розтоплену в казанах живицю виливали на непроханих гостей. Використовували смолу й при будівництві оборонних споруд.
Дерев’яні палі, які закопувалися в землю, також обмащували розтопленою живицею, і це значно продовжувало їх вік. Цим методом, як відомо, користуються й донині - укладаючи шпали чи протягуючи телефонно-телеграфні лінії, дерев’яні стовпи обов’язково просочують смолою, нею змащують також зовнішні стінки човнів. Наявність живиці в сосновому стовбурі визначає його будівельну цінність як матеріалу. Дерево зі значною кількістю смоли може служити значно довше, ніж усі інші породи. Кілька років тому, прокладаючи підземну лінію, метробудівці натрапили в районі Подолу, у місті Києві, на давньоруське помешкання київських ремісників. Коли будівельники виймали плахи, від них запахло… свіжою живицею - деревина, що пролежала на глибині дванадцять метрів, повністю збереглася. З розвитком хімічної та інших видів промисловості значення цього продукту непомірно зросло. Щороку завод побутової хімії переробляє на каніфоль та скипидар понад сім тисяч тонн живиці. Ця продукція забезпечує необхідними компонентами лакофарбову промисловість, у тому числі й поліграфічні друкарні. З неї виготовляють різноманітні мастила, розчинники, барвники, взуттєві креми, продукти органічного синтезу, одержують каучук тощо. Каніфоль широко використовується в радіотехніці та музикуванні, без соснової сировини не можуть обійтися й шинні заводи.
