науковий стиль(предмет стул)
висота стулу сягає 50 метрів.його вага - півтора кг.стул зроблений з дерева.професіонали відполіровали стул.тому данний предмет виглядає блискуче.
художній стиль(предмет книга)
по чудовій,старовинній обкладинці книги видно,що вона стара,може,з часів Шевченка чи Франка.вартоїї відкрити,як нас зачаровує дивний рукопис.гортаючи ці старовинні крихкі сторінки,відчуваєш себе ніби у ті часи.якщо суворо звертатися до цієї книги,то за мить вона перетвориться в купу сміття.треба берегти такі стародавні книги!
<span>"нащо ліпший клад коли в сімї лад"-каже нам прислівя,і я з
ним погоджуюся,адже коли люди ладнають між собою,коли є любов та
розуміння ніякий клад непотрібний.Діти та батьки підтримують одне
одного,розуміють,допомагають невже це можна купити?.Сімя це головне ради
чого потрібно жити.Жити для дітей,жити для батьків адже вони для тебе
жили.Клад,гроші вони нічого некоштують,коли люди злі,недобрі.Матеріальні
цінності нічого неварті,коли ти сам,коли немає рідної людини,з якою
можна просто поговорити.І нехай ми бідкаємося про брак коштів чи
коштовностей,але ми знаємо що ми прожевемо без них,а як прожити без
маминої ласки,батькової підтримки,дитячого сміху,їх неможна
купити,неможна</span>
<span><span><span>Здавна в народі кажуть: яка криниця -
такий і господар, який поріг - така й господиня. У цій приповідці, немов
у дзеркалі, відбилася не лише людська працьовитість, але й охайність,
адже споконвіків люди намагалися оздобити своє обійстя мистецькими
витворами, надати йому вигадливих форм, прикрасити багатою фантазією. І
особливо це стосується криниць - цих найевятіших місць. Як тут не
згадати прекрасний народний звичай. Майже в кожному селі, на гомінких
перехрестях доріг або просто в полі цебенять живі джерела і незвідь-ким
їхню невгамовну течію прихо-рошено турботливими руками. Над колодязями
зводили всіляких форм дашки. Вони мають і практичну доцільність -вода
завжди залишається чистою.</span>
</span></span>
Матусина пісня супроводжує нас від народження й впродовж усього життя. Маленькими ми слухаємо «Люлі, люлі, прилетіли гулі», «Котку, котку-рябку», «Ходить сон коло вікон». Ми підростаємо, і наші матусі навчають нас співати: «Ходить гарбуз по городу». Підростаємо ми, дорослішають наші пісні. Уперше десь біля вогнища під час відпочинку мама навчила мене співати маршових пісень, серед них мені дуже подобаються ті, що колись правили за гімн України, — «За Україну», «Не пора». Особливо подобається «Гей, у лузі червона калина». Це вже не просто пісні, а пісні, що стали історією. Кожна пісня має свою історію, як кожна людина має свою біографію; вони цікаві, захоплюючі й неповторні.
<span>Це не означає, що я не люблю сучасну музику й сучасних співаків. Я із задоволенням слухаю Т. Петриненка, С. Вакарчука, О. Пономарьова. Та мамина пісня — рідна й мелодійна, лишається на все життя першою й найкращою. </span>