Життя давніх словян було героїчним і складним. Спустошливі набіги ворожих кочівників, татаро-монгольських нападників. Тільки сміливий опір, спільні зусилля народу, сили рідної природи допомагали русичам захищать рідну Вітчизну.
У творі "Захар Беркут" представлено яскраві образи захисників Батьківщини - волелюбні тухольці, очолювані мудрим Захаром Беркутом. Давня родова громада сильна своїм порядком, заснована на рівності, праці, згуртованості.
Не визнають тухольці боярської влади, для них єдина влада - природа. І саме вона допомагаєь їм побороти головного ворога - татаро-монголів. І тут без жертв не обходиться. Син Захара Беркута, Максим, потрапив у ворожий полон, але батько не погоджується ціною життя сина відкрити монголам шлях до Русії. Суспільні інтереси для нього важливіші за особисті.
Навіть жінки беруть участь у боротьбі: мужня Мирослава пропонує зробити бойові машини для метання каміння у ворогів. Рідне селище тухольців стало пасткою для завойовників: котловину заповнюють русичі водою, а ворогів розбивають вщент.
Великий народ, зрощений на грунті патріотизму, віданності загальній справі, волелюбності, залишиться нескореним! Мрія про щасливу добу відродження України здійснилась! Хай же мир і злагода панують сучасним світом!
Козаки - одні з найбільш шанованих в Україні людей. Адже без солі неможливо було прожити - можливість прохарчуватися довгу й холодну зиму залежала від того, чи вдалося достатньо насолити м'яса, риби, овочів. І рушала довга казатська валка в непросту й небезпечну подорож, бо могли зустрітись на шляху й лихі татари, й озброєні загони польської пляхти, та й знайти воду у нескынченному степу, що лежить по дорозі до Криму, не завжди вдавалося. Козаки - сильні та мужні люди. Їх треба поважати.
У розкішному саду народної української
поезії важливе місце належить ліричним
пісням. Імена авторів цих творів розгубила
історія, але інколи з давнини століть
виринають постаті піснетворців, серед яких
найвідомішою є поетеса Маруся Чурай. її
традиційно називають «дівчиною з
легенди», бо реальність її існування поки що
документально не підтверджено.
Понад три століття лунають пісні Марусі
Чурай на землі, даруючи людям невгасиму
любов.
Хто ж така ця дівчина, яку порівнюють з
давньогрецькою поетесою Сапфо?
Достовірні дані про українку з Полтави, яка
складала чудові пісні, не збереглися, адже
все знищила пожежа у цьому місті в 1658
році. А пам'ять про Марусю Чурай народ
зберіг у своїх легендах і переказах. Відомо,
що народилася вона приблизно 1625 року
на берегах чарівної Ворскли в сім'ї урядника
Полтавського козацького полку Гордія
Чурая. Був він хороброю і чесною людиною,
брав участь у козацьких походах проти
польської шляхти. Рятуючи Богдана
Хмельницького від смерті, Чурай загинув.
Маруся жила удвох із матір'ю в
Полтаві.Зростала вона незвичайною
дівчиною: дуже мрійливою і чутливою, з
дивовижною фантазією та чудовим
голосом, схильною до роздумів і складання
пісень. Коли Маруся виросла, її полюбив
реєстровий козак Полтавського полку Іван
Іскра, проте не відкривав їй своїх почуттів,
знаючи, що вона закохана в молодого
козака Грицька Бобренка.
Птиця також боса ходить та не журиться" Vladkharkovski 2 дня тому
Аватар пользователя vladkharkovski
"Справді добре сміється той хто сміється останнім Vladkharkovski 2 дня тому
Аватар пользователя vladkharkovski
«Де не посій, то вродиться» Vladkharkovski 2 дня тому
Аватар пользователя vladkharkovski
«В книжці злеліяне слово має бути справжнім святом душі й мислі» Vladkharkovski 2 дня тому
Аватар пользователя vladkharkovski
«Мужицька музика — ціп і коса», Vladkharkovski 2 дня тому
Відповідь:
Пояснення:
Кобзареве слово "живе"
На мій погляд, кобзареве слово дійсно "живе", причому у двох сенсах одночасно. По-перше, поезії Тараса Григоровича Шевченка - нашого Кобзаря - є живими, бо беруть за душу. Героям його віршів завжди співчуваєш. Читаючи поезії Шевченка, я ніби чую голос самого Кобзаря - людини, яка дуже любила свій народ і прагнула кращої долі для нього. Образи шевченківських поезій теж живі: легко повірити, що він писав про реальних живих людей.
По-друге, хоча поезії Шевченка були написані більше сторіччя тому, кобзареве слово досі "живе". Багато чого змінилося в України з тих часів, коли жив і творив Кобзар. Багато з того, про що він тільки мріяв, стало реальністю. Але Шевченка досі читають і перечитують, йому зводять пам'ятники, його ім'ям називають школи та вулиці. Майже в кожній родині на книжковій полиці стоїть "Кобзар" - збірка поезій Тараса Шевченка. Його будуть читати і через сто, і через двісті років, тобто його слово - живе і ніколи не помре.