Хтось живе в страху , очікуючи кінця світу... Хтось за принципом – «День пройшов і – Слава Богу!». Хтось (На жаль, є і такі!), не хоче ускладнювати собі існування роздумами про те, що «день прийдешній нам готує». Я не третейський суддя, так що вирішувати, що краще, переважніше, не беруся. Тим більше, що кожен вважає себе правим, тому і має повне право на власну точку зору.
Що ж я? Співчуваю всією душею тим, хто живе очікуванням чогось згубно-катастрофічного для світу, для цивілізації. Яке треба мати серце, щоб, будучи впевненим у майбутньому апокаліпсисі, народжувати і ростити дітей, радіти онукам, приреченим, як вони вважають, на неминучу загибель?! Не поділяю я і захоплень з приводу щасливого майбутнього бездіяльних, інфантильних оптимістів, що живуть лише власним світом, які впевнені, що існує Хтось, в обов'язок якого входить вирішення всіх проблем, усунення всіх перешкод на шляху до їх щасливого майбутнього. Чи не вони годинами простоюють у чергах до чудотворних ікон? Адже там натовп! Причому, в різну пору року і час доби. І кількість бажаючих доторкнутися до святих мощів все росте! Таке зростання релігійності? Навряд чи! (Хай вибачать мене несправедливо скривджені моїми припущеннями!)
Я не відношуся ні до песимістів, ні до наївних оптимістів, бо вірю: «Майбутнє світле і чудове». І не тільки тому, що безмірно поважаю Миколу Гавриловича Чернишевського, який (перебуваючи, до речі, в ув'язненні в Олексіївському равеліні Петропавлівської фортеці) знайшов у собі сили для життєствердного переконання. А тому, що великий демократ знав шлях до цього світлого і прекрасного майбутнього, і так просто, без дратівного пафосу, позначив його, що всією душею повірив.
Майбутнє людства через сто, через тисячу років я бачу простим, як усе геніальне, та щасливим. А щоб воно стало дійсно таким, бережіть мир, природу, один одного, все суще на Землі. Працюйте, примножуйте те, що залишили нам у спадок пращури наші. Працюйте в ім'я світлого і прекрасного майбутнього своїх дітей, онуків, країни, усього світу. Заражайте молоде покоління своєю впевненістю і прикладом, нехай вони теж знають, що тільки за цієї умови буде світле і добре, багате радістю і насолодою життя.
І тільки ця наша спільна віра буде своєрідним щитом, оберегом від страхітливих прогнозів. Тільки тоді не буде ніякого апокаліпсису, а буде Золотий Вік! Вірю в це. Більше того – вірую! І, окрилений цієї всеперемагаючої вірою, йду в клас, дивлюся на своїх ровесників, таких різних, здається, зовсім-зовсім несхожих на своїх батьків, і розумію: «Інакше й бути не може!»
<span>не повезло, что рядом со мной единомышленники. Люди не обделены талантами на нашей земле. И для меня помимо таланта важно внутреннее - личностное - наполнение человека. Я не заставляю себя общаться и работать с не симпатичными мне людьми. Если не лежит душа к человеку, то и контакта не получится. Я окружена людьми, с которыми мы дышим одним воздухом, понимаем друг друга с полуслова. Поэтому нам легко вместе, хорошо идти по жизни и работать.</span>
<span>Мцыри возвращается в монастырь не специально, а вернувшись по кругу. Показывается бессмысленность свободы с которой не можешь справиться - как следсвие, замкнутый круг существования.. . </span>
Толстой,"Война и мир",битва под Аустерлицем,Бородинская битва,Смотр под Браунау,Шенграбенское сражение,Осада Тулона. Пушкин,"Капитанская дочка",восстание Емельяна Пугачёва. У Лермонтова множество произведений посвящено Кавказской войне.
