Наш друг электроник
Мой друг мальчик и он электронный.
Но это не мешает нам дружить. Сам он в синий курточке в белой рубашке и в синих брюках. Он очень интересный и с ним не скучно!
Час мы пришли к состоянию, когда нам необходимо соединиться. Однако причиной этого является не желание, чтобы каждому из нас было хорошо, побуждающее человека к связи с другими, а то, что сама связь между нами, по сути, является целью.Ведь раньше нас тянуло друг к другу из-за выгоды, которую мы желали от этого получить. И потому мы завязывали связи с людьми, проживающими в разных частях мира. В одном месте мы что-то производили, в другом – продавали, из третьего – что-то получали, а в четвертом – оказывали свое влияние, - и так каждый из нас наполнял свое эго, свое желание насладиться.Сейчас же мы как будто переходим из состояния, когда использовали связь между нами, чтобы заработать, к связи между нами во имя самого этого соединения, подобно тому, что писали мудрецы о людях, переходящих из состояния «ло лишма» (ради себя) к «ли шма» (ради отдачи). Т.е. мне захочется пребывать в таких отношениях, поскольку тем самым у меня будет связь с другими людьми и возможность им отдавать.Люди, желающие осознанно прийти к этому состоянию, таким путем, как они учат из книг по каббале, в отличие от всего человечества, которое проходит этот этап путем страданий и учится на своих ошибках, получают побуждение к связи между собой в силу некого внутреннего, не поддающегося объяснению влечения.Сначала они не слишком желают сближения, не понимают, зачем это нужно и для чего. Им приходится пройти многолетний путь развития, чтобы понять основной закон: нет в исправлении мира ничего важнее, чем правильное соединение между людьми. И, получая объяснения от Учителя и из книг о том, что связь между нами – это спасение от наших бед, а также исправление, они начинают стараться прийти к ней.Наука каббала объясняет, что никому из нас не по силам в одиночку постичь Божественность и духовность, наполниться и обрести покой и наполнение всевозможными благами. Прийти к этому можно исключительно посредством правильного соединения между людьми. Через эгоистическую связь мы каким-то образом пытались наполнить наше эго, и это сближало нас до тех пор, пока наше желание не стало глобальным.<span>Однако правильная связь должна образоваться в силу понимания того, что если мы придем к правильному соединению, то каждый из нас получит общую силу, которую можно обрести лишь благодаря любви.Вот так)</span>
Найчарівніший прояв любові — кохання. Це почуття знову й знову доводить, що без нього життя втрачає сенс. Кохання змінює людину, в її душі ніби розквітає чарівна квітка, яка своїм тонким ароматом заповнює кожну клітину; кохання дарує людині радість, гармонію — саме таким є ідеальне уявлення про це почуття. Та чи існує таке кохання? Чи кожна людина зустріне його на своєму шляху?
На мою думку, кохання, у тому разі, коли воно дійсно справжнє, — це важке випробування. Таке почуття ніколи не покине людину, які б не були обставини. Йому байдужі відстань, час, вік, розставання. Не завжди можна ототожнити таке почуття із щастям. Навпаки, зазвичай воно приносить великі страждання, часто закінчується трагічно: смертю, в'язницею, божевіллям. Тому людина часто обминає своє справжнє кохання і знаходить буденність, у якій і проживає тихо та спокійно своє життя — без великого щастя, але й без великого горя.
Більш примітивні люди взагалі не здатні на це піднесене почуття. Для них кохання — лише задоволення фізіологічних потреб. Хоча така «штучна» любов і здається стабільною, іноді вона закінчується дуже швидко, або навіть переходить у відразу та ненависть. Бо люди не можуть жити разом протягом тривалого часу, не маючи нічого спільного. Таким чином, виникають конфлікти, що неминуче ведуть до руйнування хиткого сімейного союзу.
Трапляється й таке, що людина задля надбання матеріальних цінностей нехтує своїм справжнім коханням. Шлюб за розрахунком у сучасному житті — річ зовсім не рідкісна. Іноді ж навпаки — щире кохання стає неможливим через соціальну нерівність чи через інші життєві обставини, що його не стосуються.
Тож справжнє кохання — це велике надбання людини. Воно формує особистість, визначає її сутність: воно стає головним випробуванням у житті людини, робить її щасливою або нещасною. То чи існує справжнє кохання сьогодні? Мабуть, що так, оскільки й зараз люди продовжують здійснбвати безглузді та героїчні вчинки задля кохання і страждати від цього. Це й робить їх людьми.
Хайнбург на Дунае учился хоровому пению и музыке
