<span>В городе, в котором жил Вася, был старинный замок. Теперь он был практически полностью разрушен. В развалинах замка жили нищие. Они были вне закона, и жизнь их была очень и очень нелегкой. Однако деваться нищим было некуда. В любой среде есть свои разногласия. Среда нищих и бродяг не была исключением. Так случилось, что слуга графа, старик по имени Януш, разрешил оставаться в замке лишь некоторым нищим. Остальным пришлось прятаться в подземелье под склепом. Никто не знал, что нищие там прячутся. Старый Януш сказал мальчику Васе, что в замке теперь только «порядочное общество», ведь он оставил там лишь избранных. По мнению Януша, теперь мальчику можно заходить туда. Но Васе были интересны те, кто прячется в подземелье. Это «дурное общество», но мальчик относится к ним с жалостью и интересом. Среди «дурного общества» есть самые разные люди. Есть старик, который практически безумен. Он только бормочет что-то непонятное. Есть также отставной спившийся чиновник; есть человек, который называет себя генералом. Главным лицом «дурного общества» является человек по имени Тыбурций Драб. Никто не знает, откуда он взялся и что он за человек. Некоторые предполагают, что он знатного происхождения. Однако по виду этого не скажешь. Тыбурций Драб производит впечатление умного и образованного человека, он нередко на ярмарках цитирует античных авторов, чем очень веселит публику. Однажды Вася вместе с друзьями решили заглянуть в старую часовню. При помощи друзей Вася влез туда через окно. Однако вскоре друзья его убежали, потому что увидели, что в часовне кто-то есть. Здесь оказались мальчик по имени Валек и девочка по имени Маруся. Мальчику — девять лет, девочке — четыре. Они были детьми Тыбурция. Вася стал часто с ними видеться, он даже угощал их яблоками. Но он старался приходить лишь тогда, когда в подземелье не было Тыбурция. Никто не знал об общении Васи и детей из подземелья. Даже Васины друзья не знали об этом, он им ничего не рассказал.</span>
У «Блакитній дитині» перед нами розгортаються непрості будні Толі-школяра, його змужніння і моральне зростання, пізнання правди і кривди життя. Оскільки в селах у ті, та й пізніші часи здебільшого функціонували семирічки, для завершення навчання необхідно було їхати до містечок. Так сталося і з Толиком. Його навчання з восьмого по десятий клас художньо відтворені у третій частині повісті «Маскулінум, фемінінум, нойтрум» .
<span>Служба в армії, нелегкі будні молодого бійця, загартування тіла й духу розгортаються перед читачем у заключній, четвертій частині книги, яка носить назву військової команди з кількасотлітнім стажем, відомої солдатам від Петра І і Суворова до Жукова і Роко-совського — «Ать-два! » </span>
<span>Нарешті фінал твору розгортає перед нами страшний початок Великої Вітчизняної війни, її перші дні й тижні. Автобіографізм цієї частини тетралогії, що має назву «Замість епілогу. Граната» , особливо очевидний. Це найдраматичніша частина повісті, яка вражає глибоким психологізмом, коли художні деталі створюють сугестивний ефект присутності в ситуації. Читаючи, фізично відчуваєш запах пороху, диму, горілої землі, пронизливий звук падаючих бомб, крик поранених.. . Розгубленість, страх, тяжкість перших утрат, нелюдська втома, голод і біль зливаються в один важкий камінь, що душить людину. Але сила духу проявляється якраз у подоланні цього: «Ми стали тими, ким і повинні були стати, і недалека війна готувала нам суворий екзамен: на мужність і зрілість. І ми складемо його живі чи мертві» [1, с. 596]. І склали, пройшовши нелюдські випробування. Так, розповідаючи епізод, коли сусідка проклинала хлопчиків за крадені огірки, письменник переплітає два часові плани, з минулого прокладає місточок у майбутнє: «Ми лежали, причаївшись у картоплинні, не раді уже й огіркам; лежали й не відали, що пророкування тітки Одарки здійсниться повністю, тільки набагато пізніше. Партизана Миколу повісили фашисти в сорок другому році... Ванька теж не минула лихая година, напророчена тіткою Одаркою. Горів мій товариш аж двічі в підбитому літакові, та обидва рази рятувався на парашуті...» [1,с. 359-360]. </span>
<span>Так у хронологічній послідовності розгортається художня біографія героя на тлі життя його покоління. Цікавим є образ автора-оповідача, який то зливається з образом головного героя, то дистанціюється від нього, через ліричні відступи, коментарі, іронічні висловлювання виражаючи власне ставлення до зображуваного. </span>
<span>Отже, художній час повісті охоплює такий складний у вітчизняній історії період від кінця 20-х років до 1941-го. </span>
<span>Образ часу, духу епохи, соціальний аспект раннього періоду свого життя, який припав на непростий час 1920—30-х років, висвітлений письменником своєрідно. А. Дімаров, зображуючи світ очима Толика, через художні деталі висвітлює ту тяжку епоху. </span>
<span>Спогади подаються через призму дитячого сприйняття. Тому для Толі їхня убога хата (читаємо про інтер'єр домівки вже на перших сторінках) , напівголодне існування (сусіди держали корів, свиней, а в їхній сім'ї був тільки невеличкий город) , тяжка праця матері — все це не здавалося малюкові чимось неприродним. Трагізм епохи розуміємо ми, читачі. З інтер'єрних, портретних, психологічних деталей складається картина злиденного побуту сільської вчительки та її синів.</span>
<span>. Направлен рассказ И.С Тургенева "Муму" против крепостного права и бесправия людей,а утверждает право человека на проявление чувств и,что Герасим является олицетворением русского народа</span>
