<span>Казка про префікси
Була собі країна Українська мова. У ній було дуже багато слів. Кожен з них виконував певну роботу. Одні слова називали предмет, інші – вказували на його ознаку. Були такі слова, що називали дію предмета, а ще інші вміли зв’язувати слова у речення.
Також в українській мові жили префікси, які вміли утворювати нові слова. Вони завжди знали перед коренем якого слова стати. Префікси виконували важливу роботу, вміли змінити слово. Префікси жили у дружбі і злагоді. Але одного разу між префіксами з – і с – виникла суперечка. Кожен з них думав, що він важливіший за свого брата. Вони наввипередки почали ставати перед коренем кожного слова. Почався у країні великий безлад. І тому королева Грамотійка розсудила їх так. Префікс с – стає перед буквами к, п , т, ф, х, а префікс з- стає перед іншими буквами.
З того часу запанувала в Українській мові гармонія.
</span><span>
</span>
Агрус - моя улюблена ягода. У дитинстві дзига була моєю улюбленою іграшкою. На ганку у бабусі росте багато квітів
Ми йшли по вулиці, посміхаючись сонцю.
Йдучи до річки, я зустрів подругу.
Уже на порозі затишної оселі моєї бабусі я вловлюю запах пиріжків. Ох, ці пиріжки! Вони такі смачнючі! Ми всі її онуки тільки й мріємо скоріше приїхати до неї в гості на пиріжки. Бо її пиріжки, на наше переконання, — це неперевершений кулінарний витвір мистецтва. Бабуся знає, як ми полюбляємо її пиріжки, тому завжди до нашого приїзду намагається приготувати чималенько.
Мені приємно спостерігати, як бабуся готує цей неповторний виріб з неземним смаком. Спершу вона готує запарку з молока, борошна, цукру та дріжджів. Поки запарка настоюється, щоб почати підходити, тобто мають з'явитися бульбашки, вона готує «поле діяльності».
Усе з кухонного столу прибирається, бо віднині на цьому плацдармі будуть з'являтися пухкенькі, пахучі, візерунчасті пиріжечки. Бабуся кожен пиріжок прикрашає то листочком, то колосочком, то зубчиками, то якимись квіточками.
Я помітила, що бабуся завжди вдягає чистенький білий фартушок, ніби готується до якогось святкового дійства. А ще вона посміхається до кожного пиріжка ще й примовляє: «От славний козачок! А ходи-но до свого війська!» — і саджає його в рядочок до інших на лист. Коли стрункі ряди пиріжків — козачків заповнені, вона змащує їх яйцем, збитим із молоком. До того ж робить це великою гусячою пір'їною.
Для мене це якесь чародійство: і пір'їна, і примовляння бабусі, і її святковий вигляд. Може, тому й пиріжки такі смачні — пресмачні.