Діялося це дуже-дуже давно. Ще за царя Гороха, як було людей трохи. Серед степу широкого лежало село. На одній з вулиць села стояла велика комора. У тій коморі зберігали різне збіжжя: жито, пшеницю, горох, ячмінь.
От одна миша і пробралася в ту комору, наїлася і своїм подругам розказала про великі запаси харчів. Нірка була одна і маленька. Всім не можна було пролізти в неї. Тому миші наробили в тій коморі дуже багато нір. Мишей було так багато, тому одна влазе, а друга...
1)іменник-дієслово
2)іменник-інфінітив
3)іменник-дієслово
4)іменник-іменник
5)дієслово-іменник
11) Гарна осiнь прийшла до нас.
12)Розсилають гарні квіточки та різнокольорове листя
Р.в шістьста тридцяти семи
вісімдесяти п'ятдесяти дев'яти
чотириста шістдесяти двох
д.в незнаю
м.в на шестистах тридцятьох сімох
на вісімдесятьох п'ятдесятьох дев'ятьох
на чотирьохсот шістдесятьох двох
Я завжди мріяв зробити щось "не по-людські". Ну обікрасти банк чи угнати машину було б занадто, а ось прогуляти урок виявилося якраз доречним. Я і домашнє завдання не вивчив, і з вчителем сперечався на минулому занятті (раптом він ще не забув?) та і, взагалі, математика це не моє.
Продзвенів дзвоник, почалася математика, а я тихенько пройшов повз дверей кабінету, і зійшов сходами до виходу. На порозі я спіткнувся, а коли піднявся, обтрусив коліна і підвів очі, то побачив неймовірне. Переді мною стояв високий бородатий чоловік у незвичайному вбранні, схожому на те, що носили давні греки. Він представився Піфагором. Я щось запідозрив.
- Ти Піфагор? Я десь чув це ім*я
- Так, я відомий давньогрецький математик. Ти думав, що якщо втечеш з уроку, то втечеш від математики?, - відповів новий знайомий. - Я хочу показати тобі, що математика, як і будь-який інший предмет, надзвичайно важливі і необхідні.
Тут він взяв мене за руку і ми опинилися у дивному місці. Всі будинки нагадували більше руїни, ніж приміщення для життя. Поле було дивно оброблено: на одній стороні пшениця була скошена, на іншій - ще ні. Орачі мали дивні серпи, які не здатні були нічого скосити, і люди кидали їх від злості. Одяг був якийсь тісний, весь у латках, і нагадував костюми, які шила маленька дівчнка.
- Чого тут все так дивно?, -запитав я
- Це місто, де люди не вчили математику. Вони не змогли побудувати правильні будинки, наледним чином обробити поле і пошити зручний одяг. Ходім далі.
І ми увійшли до одного з цих будинків. Раптом почувся страшний гуркіт і мій товариш закричав:
-Тікаймо, це обвал! Тут так часто буває!
Я вибіг, але опинився не в тому місці, а вже стояв біля дверей кабінету математики. Я постукав
-Вибачте, можна зайти?...
