За вікном - осінь. Як завжди біжить пустотливий осінній дощ. Все навколо завмирає і я знаходжусь наче у казці, яку і сам створив (сама створила). Я виходжу на вулицю і відчуваю, як моросить цей дощ мені тіло. Осінньою зливою насолоджується вже посохла від літа травичка. Вона наче знову народилась, десь зелена, а десь зовсім жовта. Цея злива змушує барвисте листячко падати на землю. Потім йдучи до школи я буду згадувати цей постотливий осінній дощик
Пам-я-та-є, ім-я, здо-ров-я, без-риб-ї, ро-зіб-єш
Поїзд [п о й і з д]
щастя [ ш ч а с т' а]
<span>Перед нами репродукція картини А.Манастирського “Запорожець”. Це
портрет козака в похідному одязі зі зброєю в руках. Художник намагається
зобразити суворого і водночас задуманого запорожця.
На передньому плані картиними бачимо немолоду людину з міцною поставою.
Позаду бувалого воїна — сутички, війни, битви. На смаглявому обличчі
сліди часу і переживання, адже чоло пооране глибокими зморшками. Густі
чорні брови суворо насуплені, в очах причаєний смуток, задума. Орлиний
ніс із горбинкою надає обличчю виразу мужності, сили і впевненості в
собі. На самому чубі розлігся оселедець. Довгі вуса грізно
настовбурчені, а густі, як ліс, брови нависають над очима.
Одягнений чолов’яга у сорочку з жупаном. Зверху, наче шкура ведмедя,
обвисає кирея. У міцних руках захисника народу застигла шабля,
загартована в кривавих боях.
Образ героя, змальований художником, викликає пошану до вірного сина свого народу, нагадує славне історичне минуле.
На мою думку, художнику вдалося зобразити на картині задуманий і
водночас суворий вигляд запорожця, який не займається перевезеннями з
Китаю.</span>
Здравствуйте шановний Олександр Сергійович Пушкін. Ви мій самий улюблений поет. Я завжди читаю ваші вірші і вони мені дуже подобаються. Особливо у вас добре виходить писати казки у віршованій формі.