Чацкий-главный герой комедии. Как указывает сам Грибоедов, Чацкий находится в противоречии с фамусовским обществом.
Больше того, это единственный здравомыслящий человек на 25 глупцов в произведении. Давно влюблен в Софью, на которой надеялся жениться. Он остроумный, гордый человек. Чацкий осуждает нравы и ценности дворянского общества
Фамусов- Управляющий в казенном месте у него есть семнадцатилетняя дочь Софья. Фамусова влечет к служанке Лизе. Хотя себя он считает человеком с монашеским характером. Состоятельный помещик. Считает, что главное- это чины, богатство и связи в обществе. надеется выдать дочь за богатого офицера Скалозуба
Софья-Воспитанная Фамусовым и мадам Розье в соответствии с правилами воспитания московских барышень, Софья была обучена "и танцам, и пенью, и нежностям, и вздохам". Ее вкусы и представления об окружающем мире формировались под влиянием французских сентиментальных романов. Она воображает себя героиней романа, поэтому плохо разбирается в людях . Софья. отвергает любовь чересчур язвительного Чацкого. Не хочет стать женой тупоумного, грубого, но богатого Скалозуба и избирает Молчалина. Молчалин разыгрывает перед ней роль платонического влюбленного и может до рассвета возвышенно молчать наедине с любимой. Софья отдает предпочтение Молчалину, потому что находит в нем множество достоинств, необходимых для "мужа-мальчика, мужа-слуги, из жениных пажей". Ей нравится, что Молчалин застенчив, уступчив, почтителен.
Молчанин-секретарь Фамусова, пользуется его доверием в служебных делах. Он недворянин по происхождению, но стремится сделать карьеру. Фамилия Молчалина оправдывается его поведением. "Вот он на цыпочках и небогат словами",-говорит Чацкий. Молчалин на вид скромный молодой человек. Он играет на флейте, любит сентиментальные стишки. Софья восхищается его добротой, уступчивостью, кротостью. Она не понимает, что все это маска, которая служит М-ну для достижения жизненной программы.
1. Элен - это воплощение внешней красоты и внутренней пустоты, окаменелости.
Элен олицетворяет безнравственность и порочность. Вся семья Курагиных - индивидуалисты, не знающие никаких моральных норм, живущие по непреклонному закону исполнения своих ничтожных желаний. Элен вступает в брак только ради собственного обогащения. Элен на глазах всего общества занята устройством своей личной жизни еще будучи супругой Пьера, а ее загадочная смерть связана с тем, что она запуталась в собственных интригах.
2. Соня
Нельзя не сказать и о Соне. Ей недоступны вершины духовной жизни Марьи и «вершины чувства» Наташи. Она слишком приземлена, слишком погружена в быт. Ей тоже даны радостные моменты жизни, но это лишь мгновения. Соня не может сравниться с любимыми героинями Толстого, но это, скорее, беда ее, нежели вина, говорит нам автор. Она - «пустоцвет», но, возможно, жизнь бедной родственницы, ощущение постоянной зависимости не дали распуститься в ее душе.
3. Наташа Ростова
Впервые мы встречаем Наташу, когда эта маленькая тринадцатилетняя девочка, «черноглазая, с большим ртом, некрасивая, но живая», выбегает в гостиную и налетает на мать. И с ее образом входит в роман тема «живой жизни». Толстой всегда ценил в Наташе именно полноту жизни, желание жить интересно, полно и, главное, ежеминутно. Переполненная оптимизмом, она стремится везде поспеть: утешить Соню, по-детски наивно объясниться в любви к Борису, поспорить о сорте мороженого, спеть с Николаем романс «Ключ», станцевать с Пьером. Толстой пишет, что «сущность ее жизни - любовь». В ней и соединились самые ценные качества человека: любовь, поэзия, жизнь.
Что подарила герою хозяйка медной горы?
Что попросила героя хозяйка медной горы?
Защитная, информативная, социальная
Трагедія Другої світової війни у зарубіжній літературі
(на матеріалі творів Г. Белля та В. Бикова)
Війна — це неприродний стан людини. Знецінюючи найбільшу коштовність на землі — людське життя, вона є трагедією як для переможних, так і для переможців.
У Другій світовій війні і уряду, і народи країн антигітлерівської коаліції мали ясну позитивну мету: вони боролися проти фашизму. Тому література про цю війну мала, в першу чергу, антифашистську спрямованість, патріотичний пафос. Проте не менш вагомими тут є протест проти самої сутності війни як насильства над людиною, проти війни, яка знищує в людині людське і перетворює її на потвору з психологією тварин. Саме такий підхід у зображенні війни спостерігаємо у творах Г. Белля, В. Викова, Я. Івашкевича, В. Некрасова.
Війна у творах німецького письменника Геріха Белля — це війна переможених. Він зображує її останній період — період відступу і поразки, проте Белля цікавила не війна як така, а людина на війні. "У величезній кількості жертв, — говорить він, — губиться окрема людина...", саме ця окрема людина, її страждання стають центральним об'єктом зображення.
Герої Белля — солдати, єфрейтори, фельдфебелі, обер-лейтенанти — прості служаки, виконавці чужої волі, шо не знайшли в собі сили протистояти фашизму, а тому самі певною мірою страждають від своєї причетності до його злочинів. Ні, Белль не виправдовує їх — він співчуває їм як людям.
Маленьке оповідання Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." пронизане величезним антивоєнним пафосом, до того ж йдеться не тільки про заперечення фашизму, а й будь-якої війни.
Сюжет оповідання будується на поступовому впізнаванні головним героєм, молодим пораненим солдатом, гімназії, в якій він навчався протягом восьми років і яку залишив всього три місяці тому, коли був відправлений прямо від шкільної парти на фронт.
Детально змальовуючи реквізит гімназії тогочасної фашистської Німеччини (погруддя німецьких володарів від "великого курфюрста до Гітлера", "взірці арійської породи" на стінах, погруддя Цезаря, Цицерона, Марка Аврелія, Гермесова колона, зображення Зевса, Ніцше і т. п.), Белль показує читачеві, що подібний реквізит відповідає певній системі виховання і в даному випадку — виховання расизму, власної вищості і непереможності.