Сьогодні, на мою думку,
образ Роксолани є дуже актуальним для нашого суспільства. Мабуть, серед
моїх співвітчизників не знайдеться жодного, хто б залишився байдужим
до цього образу, бо в ньому сконцентровані всі найкращі риси людини,
що, опинившись у важких умовах, бажає відстояти свою гідність. Для
кожної сучасної жінки Роксолана, крім того, стала ще й символом
боротьби за власну особистість, неповторність, за право називатися
дочкою своєї землі.
Мені навіть важко словами передати захоплення й пошану, що їх
викликав у моїй душі образ героїні Загребельного. Я водночас відчула
вдячність і за те, що вона уславила в історії ім'я української жінки, і
за те, що своїм прикладом вчить найвищим якостям людської особистості,
і за те, що примушує замислитися над власним характером. Знаю, що
назавжди залишиться Роксолана поруч зі мною і я буду разом із нею
долати свої життєві випробування, перемагаючи їх на шляху до щастя.
Бо не вірити їй - не можна: "...Я з вами ітиму, я вірна і сильна. Я
вам поможу у печалі і скруті. Що знала я, діти, про ваші шляхи? Та
серце говорить (а серце правдиве), що доля судилась вам, діти,
предивна, і буде щасливим великий похід. Я з вами - крізь терни до зір
золотих - ітиму повік, бо не зможу не йти. Дійдемо - так серце мені
промовляє. А серце все знає".
<span>
<span>
</span></span>
коли ще не боло хлиба жили бабушка і дедушкаю. не було у них що исти. одного разу пишов дет по гриби. и раптом побачив пшеняне поле так обрадувався дет , нарва, и пишов додому. засмутився дет коли поняв що нема що додати до випички. и потим придумав зробити просто випичку без ничого. і він назвав його "хліб"!
Мене ця повість навчила що треба вчитися, не обманювати рідних, знайомитись з новими друзями та слідкувати за природою
У поемі відтворено і таке характерне для тих часів явище, як чумакування, широко відображено народні обряди, зокрема поминки (по Анхізові), похорони (Палланта) , ворожіння (попи ворожать Енеєві по нутрощах забитих тварин) , забобонне лікування (переляканого Енея “насилу баби одшептали”) тощо. Автор широко використовує народні повір’я про жінку -відьму, яка опівночі літала на вінику, розповідає про страждання грішників у пеклі, де вони, у відповідності до народних уявлень, печуться на вогні, киплять у смолі тощо.
В “Енеїді” є чимало і народних легенд, жартів, пісень, казкових образів: скатерть-самобранка, килим-самоліт, чоботи-скороходи, кобиляча голова, баба-яга (Сівілла) . Казкова творчість, приказки і прислів’я органічно вплітаються в художню тканину твору, увиразнюють характеристику образів, різних комічних ситуацій, а нерідко і просто пожвавлюють колоритний живопис твору.
<span> Загальна жартівлива тональність “Енеїди” І. Котляревського досягнута також завдяки багатству мовно-стилістичних засобів. Автор майстерно користується таким гумористичним прийомом, як латинсько-український жаргон (макаронічна мова) : старший Енеїв посол такую “рацію сказав” Латину: “Енеус постер магнус панус і славний троянорум князь шмагляв по морю, як циганус... ” і т. п. </span>
