Настала весна. Крізь низько навислі хмари стало недоглядати блакитне чисте небо. Таким прозоро-синім воно може бути тільки навесні. По землі побігли дзвінкі струмочки. Спів ранніх пташок і дзвінкий капіж з дахів заповнюють світ, весняна музика приходить на зміну довгому зимовому мовчанню і завиванню вітру.
Дні стають довше і світліше. Радіють весні, що настає, і люди.
<span>На лицях все частіше з'являються посмішки, тепер не страшно виходити на вулицю: не закрутить тебе завірюха, не засипе снігом очі. Найбільше радіють весні діти. Можна весело ходити по калюжах, пускати кораблики, рогратись з друзями </span>
<span>Незабаром з-під землі виглянуть перші боязкі зелені травички, набряклі бруньки на деревах лопнуть, і з'являться дивовижні зелені листочки. На зміну білому і сірому приходить зелений і блакитний кольори. Нарешті весна прийшла!
Ось твір, але тут здається прислівники не всіх видів
</span>
Ольга Кобилянська "Земля". Сава Жижиян - прототип Сави Федорчука, Маріука Магіс - прототип Рахіри, Михайло Жижиян - прототип Михайла Федорчука. У повісті "Земля" зображено подію( коли Сава вбиває рідного брата Михайла), яка була насправді. Ольга Кобилянська коли, жила у селі Димки, знала родину Костянтина Жижияна, який мав двох синів Саву та Михайла, Сава вбиває Михайла. Кобилянська розповідає цю подію у творі "Земля".
Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
<span>Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів. </span>
<span>Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос. </span>
<span>І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним. </span>
<span>Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ. </span>